Category Archives: Без рубрики

«Літературний процес на Буковині від початків до сьогодення»

5 жовтня у Червоній залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбулася Міжнародна наукова конференція «Літературний процес на Буковині від початків до сьогодення», присвячена 60-річчю утворення Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України.1.05

Професор і письменник Володимир Антофійчук – Загулівський лауреат

121 листопада, на Святого Михайла, у передгірному селі Міліїве, що на Вижниччині, – колисці народження класика української літератури Дмитра Загула, сучасника і сподвижника Павла Тичини, Володимира Сосюри та інших поетів початку ХХ століття, удвадцятьсьоме відбулося пошанування імені і творчості цього неперебутнього у часі неординарного майстра пера і вручення літературних премій новим лауреатам.

Урок мужності, або Майстер-клас грецької (відверто про війну і не тільки…)

З однокласницею Іриною Гордієвич ми зустрілися через двадцять один рік після закінчення університету… Модняче дівчисько з короткою зачіскою, у чорній курточці і джинсах, із наплічником – такою я побачила Ірину. Ніколи не скажеш, що їй уже 43. Така, як мої студенти. Але насправді Ірина Гордієвич – сьогодні перш за все одна із найсміливіших жінок України, яка три роки служить в поліції особливого призначення в АТО, а ще вона – студентка юридичного факультету, яка приїздить на сесію, як у відпустку – побути два тижні з мамою і сином.

V Всеукраїнська віршознавча конференція

29 – 30 вересня 2016 року в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича відбулась Всеукраїнська наукова конференція „Українська версифікація: питання історії та теорії”, присвячена ювілеєві професора, доктора філологічних наук Костенко Наталії Василівни.14689829_1131857846897414_668571859_o

Віршознавчі конференції в Україні вже стали традиційними й регулярно проводяться, починаючи з 2009 року, на базі віршознавчих шкіл та груп, що сформувалися в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Н. Костенко та її учні – Н. Гаврилюк, Я. Ходаківська, В. Гагара (Афанасьєва) та ін.), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (Б. Бунчук з учнями – В. Мальцевим, К. Паладян, Р. Пазюком та ін.), а також Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (М. Моклиця, О. Кицан, В. Соколова та ін.).

Ключову роль в організації останньої конференції відіграли викладачі та аспіранти кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Б. Бунчук, В. Мальцев, О. Романиця, Р. Пазюк, О. Настенко, М. Гуцуляк та ін. З вітальним словом ювілярці виступили декан філологічного факультету, доктор філологічних наук, професор Б. І. Бунчук; доктор філогічних наук, професор, завідувач кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури О. В. Червінська; доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури В. І. Антофійчук.14741788_1131857843564081_1182893096_n

Перелік учасників конференції представлено як відомими, так і молодими науковцями з різних регіонів України: Н. Костенко, А. Ткаченком, Н. Науменко, О. Бросаліною, Н. Гаврилюк (м. Київ), М. Моклицею, В. Соколовою, Т. Левчук, О. Кицан (м. Луцьк), О. Волковинським (м. Кам’янець-Подільський), В. Назарцем (м. Рівне), Д. Семчишиним (м. Миколаїв), Б. Бунчуком, В. Мальцевим, К. Паладян, О. Романицею, Р. Пазюком (м. Чернівці) та ін.

На пленарному та секційних засіданнях було обговорено актуальні питання українського класичного (силабо-тонічного) та некласичного (силабічного й акцентного) вірша, проблеми строфіки, фоніки тощо. Зокрема, працювало 3 секції: „Питання строфіки та фоніки”, „Проблеми некласичного вірша” та „Віршування окремих авторів та літературних угруповань”.14694663_1131857863564079_350834511_n

В межах культурної програми, учасники конференції відвідали Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, а також музей писанкового розпису в м. Коломия, Івано-Франківської області.

***

ЗАЛЮБЛЕНА В ПОЕЗІЮ ТА ВІРШ

Ім’я Наталі Василівни Костенко – визначне і давно визнане в колі колег-віршознавців як України, так і близького зарубіжжя. Воно надійно вписане на чільній позиції в історії українського віршознавства, заслужено стало його символом. Це визнання спирається на науковий авторитет дослідниці, що здобувався роками наполегливої та копіткої праці.

А починався шлях ювілярки в Києві, де 20 січня 1941 року вона з’явилася на світ. І стежка в науку також пов’язана для Наталі Василівни зі столицею, де спершу здобула вищу освіту, а потім сходинка за сходинкою подолала шлях від аспіранта до професора. А ще у життєписі Наталі Василівни були полтавська (роки шкільного навчання) і львівська (викладацька практика перед вступом до аспірантури) сторінки. І на тих сторінках була поезія. Спершу – класика, суголосна власній душі, пізніше ж – поезія університетських літстудійців і інших молодих авторів, у рядки яких щороку вслухається Наталя Василівна, щоб інтуїтивно розпізнати автора, в якого є творчі перспективи.

костенко1

Поезія у житті ювілярки завжди різна, але завжди присутня. Наталя Василівна чудово декламує з пам’яті українську та зарубіжну класику (чому свідками не лише студентські аудиторії, а й стіни гостинної оселі ювілярки). Не цуралася римувати сама, адже, за її власним зізнанням «усе починалося з віршоскладання, з писання дитячих «наївних поезійок». Та і нині римує професійно і водночас із гумором, виступаючи і як літературний редактор текстів початкуючих авторів, і як авторка жартівливих пародій на класичні та добре знані тексти. Останні активно руйнують стереотип, що дослідники вірша – такі собі «математики від поезії», а їх теорії сухі та не можуть зацікавити ширше коло осіб. І це не єдиний стереотип, який руйнує шановна пані професор, бо в часи вкрай несприятливі для поетів (а чи взагалі були часи сприятливі?) не лише допомагає упорядкувати збірку, а й нерідко уможливлює її шлях до читача, виступаючи меценатом молодих талантів. Погодьмося, що діяльна підтримка української культури в добу, коли, на жаль, більш поширений погляд з позиції особистого зиску, засвідчує щире вболівання Наталі Василівни Костенко за храм поезії. Євген Сверстюк писав: «Поезія, як вітражі церковних вікон – темні, похмурі й невиразні, коли на них дивитися з ринкового майдану, але коли увійти всередину цієї святині – усе спалахує живими барвами» (Євген Сверстюк “Відлуння Гете”).

Наталя Василівна має хист відкривати ті живі барви поезії у різних дослідницьких ракурсах: як керівник літературної студії імені Максима Рильського, як літературний критик і, звісно, як віршознавець. Адже відчуває душу поезії і саме тому не калічить цю душу, не позбавляє квітку аромату. Це може підтвердити кожен, хто читав монографії Наталі Василівни: «Поетика Миколи Бажана (1923-1940)» (1971), «Поетика Миколи Бажана (1941-1977)» (1978), «Поетика Павла Тичини. Особливості віршування» (1982), «Максим Рыльский – мастер украинского стиха» (1988), «Українське віршування ХХ століття» (1993, 2006), «Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики» (2003, 2004). Крайня зі щойно перелічених книг, на мою думку, є взагалі взірцевою щодо викладу. Невимушена фахова бесіда тут переплітається із теплим ставленням до автора «Нічних концертів», із людським виміром літературознавства. Читач відчуває цю книгу не як монографію, а як поезію. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1956) Хуан Рамон Хіменес казав, що «те, що нам навіюють як поезію – це література; те, що ми відчуваємо як поезію – це душа». Душа поета та душа віршознавця, залюбленого в поета і в поезію загалом.

«Поезія – це мистецтво натякати, література – говорити, риторика – повторювати» – твердив той-таки Хуан Рамон Хіменес. Усі три мистецтва Н.В. Костенко опанувала блискуче, хоч у своїй викладацькій діяльності уникає риторики, надаючи перевагу розмові про поезію та вірш. І сповідує принцип стислості, яка, як відомо сестра таланту, а ще – подруга чіткості, яку Н.В. Костенко цінує не тільки в контексті наукових досліджень, а й надає їй ваги в поетичному вислові. Пригадую, як у часі підготовки укладання дебютної збірки сказала прибрати авторську примітку, бо читач має думати сам, йому не слід все пояснювати. Поезія – це мистецтво натякати, мистецтво чітко висловлювати думку, а вірш – мистецтво чітких і відточених форм синтаксичних і метрико-строфічних.

Наталя Василівна не розмежовує поезію і вірш, трактуючи «поезію – на противагу прозі – як мистецтво організованого слова, а вірш – як спосіб його втілення». Спосіб втілення поезії – як віршознавство, так і  віршостилістика – увійшли в життя Наталі Василівни дещо пізніше, ніж поезія – з переходом з музично-філологічного факультету Київського педінституту ім. М. Горького (тепер ім.М.Драгоманова) на факультет філології Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Своїм головним учителем віршознавства Наталя Василівна вважає академіка РАН Михайла Леоновича Гаспарова, хоча згадує цілу плеяду більших і менших учителів, які відкрили їй широкий спектр віршознавчої проблематики – С.Гіндіна, К.Вишневського,  В.Кожинова,  Б.Гончарова, О.Жовтіса, М.Гіршмана, М.Красноперової, Я.Білоштана, під керівництвом якого 1969 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика Миколи Бажана».14699743_1131857833564082_134422668_n

Миколі Бажану в науковому доробку Наталі Василівни присвячено близько 30 розвідок і три монографії, згадані вище. Людина широкої ерудиції, що тонко відчувала музику (досить згадати хоч би «Нічні концерти»), Микола Бажан – постать, без сумніву, виняткова і по особливому співзвучна ювілярці. Музика поезії у її найрізноманітніших регістрах уловлюється Наталею Василівною на слух. І цей тонкий слух, чутливий до нюансів віршової техніки, пані професор прагне розвинути в кожному, хто проходить її школу як студент, аспірант чи докторант.

Ірландський поет  Денніс О’Дрісколл (1954 р.н.) висловився про природу поетичної творчості: «Щоб вдалися вірші, натхнення має захопити вас зненацька. Щоб виправити вірші, захопити їх зненацька маєте ви». Наталя Василівна, як і її колеги-віршознавці, може погодитися із цим твердженням лише почасти. Натхнення, звісно, важить при редагуванні вірша, бо ж «неможливо у віршах змінити їх ритм, не змінюючи в такий спосіб їх смисл» (В’ячеслав Іванов). І редагування може як порушити метрико-ритмічну цілість поезії, так і, навпаки, вирівняти, «пригладити» ритмічну неоднорідність. Але, безумовно, окрім натхнення, має бути загальне розуміння віршознавства, бодай для того, щоб бути здатними  розрізняти віршові розміри і вміти за потреби підпорядкувати формальні параметри вірша поетичному задуму. Це підпорядкування не приходить зненацька, воно виростає із поєднання раціонально набутих знань із позараціональним  осяянням.

Набуття знань стає легшим і змістовнішим, якщо Викладач – людина, віддана своєму покликанню. Наталя Василівна Костенко саме така. Вона заохочує опановувати як теорію (самотужки добирати приклади різних віршових форм і розмірів із поезії, співзвучних тобі; віднаходити складні метричні явища; помічати власні помилки), так і стимулює творчий розвиток, пропонуючи застосувати знання на практиці (написати вірш певним розміром, спробувати свої сили в тій чи іншій канонізованій строфі, перефразувати серйозний текст на жартівливий лад, намагаючись зберегти формальні риси оригіналу).

Наталя Василівна вкладає душу в своїх студентів, яким віддала понад піввіку свого життя як викладач  кафедри теорії літератури і літератур народів СССР (нині – кафедри теорії літератури, компаративістики і літературної творчості). Вболіває за престиж справи, якою захоплюється і захоплює своїх учнів – аспірантів і докторантів, а тому не шкодує не лише сил і часу на ретельну розробку актуальних віршознавчих тем, а й власним коштом фінансує видання конференційних і семінарських збірників і монографій: Н.В. Костенко: Наталія Костенко. Вірш і поезія. Монографічний збірник. Віршознавство. Поетика. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2014;  Український дольник.  Колективна  монографія  за  ред.  проф.            Костенко  Н.В. – К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2013; Науковий семінар «Веселе віршознавство». Зб. статей, експромтів, віршознавчих переспівів та віршів про вірш. Упор. О. Г. Бросаліна, В. С. Афанасьєва. – К.: Вид. дом Дмитра Бураго, 2014; Віршознавчий семінар «Ігор Васильович Качуровський (1918-2013). In memoriam». Зб. наукових праць та спогадів. Упорядник Н. В. Костенко, О. Г. Бросаліна, Н. І. Гаврилюк. – К.: Вид. дом Дмитра Бураго, 2014.

Широта наукових інтересів Наталі Василівни вражає: ритмічна структура українського слова, герменевтика вірша, українське народне віршування, віршознавча Шевченкіана, тонічний і акцентний вірш, вірш епохи авангарду в компаративному зрізі (український і польський), особливості перекладацьких інтерпретацій у контексті художності та відтворення формальних особливостей оригіналу – метрики, ритміки, строфіки, семантики (від форм античного вірша до поліметричних конструкцій в поезії ХХ ст.). Не залишається осторонь уваги дослідниці і поезія стику століть («Антологія альтернативної української поезії зміни епох. Друга половина 80-х – початок 90-х рр.», Харків, 2001; студентський альманах «Сві-й-танок», Київ, 2003), віршові шукання поетів молодшого покоління – як знаних, так і початкуючих. І тут Наталя Василівна не лише дає ґрунтовні коментарі на основі широких статистичних даних, а й робить виважені прогнози щодо можливих шляхів української поезії в найближчому майбутньому. До того ж, найновіша українська поезія подається у зіставленні як із метричними особливостями поезій попереднього десятиліття (80-ті рр.), так і поезією 20-х рр. ХХ ст.

Природа нагородила Наталю Василівну Костенко неймовірною працездатністю, творчою активністю, науковою невтомністю, блискучим педагогічним хистом. Усі ці якості стали підставою заслуженої любові студентів і аспірантів, а також запорукою професійного успіху, про який свідчать понад 200 публікацій, а також створена ювіляркою віршознавча школа, для кожного з учасників якої Наталя Василівна – взірець для наслідування. Її ентузіазм підштовхував і підштовхує інших –  колег і учнів – до нових звершень і наукового пошуку.

Надія Гаврилюк

Фото Р. Пазюка та П. Болтовець

ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ ЖУРНАЛУ “НАШ ГОЛОС”

      Чверть віку тому започаткував свою історію “Наш голос” – часопис науково-творчих і культурно-громадських сил української громади Румунії. Завдяки місцевій інтелектуальній еліті він став одним із найавторитетніших і найпопулярніших видань українського зарубіжжя, чітко й послідовно з числа в число втілюючи мету й завдання, задекларовані в своєму першому випуску, – “бути публікацією широкого проблемного, тематичного і жанрового охоплення, залучаючи до співробітництва, крім літераторів, усіх тих, хто бажає і може зробити свій внесок у розвій нашого духовного життя”.
  Крім того, журнал має солідний науковий доробок із питань історії української, румунської і світової літератур, фольклористики й мовознавства. Українська класика – окрема тема публікацій “Нашого голосу”, яка розвивалася і розвивається здебільшого завдяки дослідженням науковців Миколи Чередарика, Магдалини Ласло-Куцюк, Дана Хорії Мазілу, Івана Ребошапки, Аспазії і Корнелія Регушів, Івана Робчука, Миколи Павлюка і письменників Стеліана Груї (Яцентюка), Степана Ткачука, Михайла Михайлюка, Івана Ковача, Миколи Корсюка, Михайла Трайсти та багатьох інших. Інколи, що вельми показово, ідеї їхніх праць випереджали в часі спостереження учених материкової України, як, приміром, у галузі шевченкознавства, яке в Румунії налічує свою майже стотридцятилітню історію.
  Як і кожне визначне явище культури, “Наш голос” має свою передісторію, яка творилася виходами з 1949 р. газети “Новий вік” (тепер – “Вільне слово”) з її “Літературним додатком”, “Культурного порадника”, сторінками альманахів і збірників “Серпень” (1964), “Ліричні струни” (1968), “Про землю і хліб” (1972), “Наші весни” (1972), а особливо річника “Обрії” (1979 – 1989), який, на мою думку, став прототипом “Нашого голосу”, позаяк у постійних рубриках публікував не тільки краще з поезії і прози, а й містив статті з теорії та історії літератури, фольклористики й мовознавства, відгукувався рецензіями на вихід літературно-художніх і наукових видань. Утім, передісторія “Нашого голосу” бачиться мені дещо глибшою, якщо взяти до уваги міжвоєнний період, коли в межах тодішньої Румунської держави в столиці Буковини, а також у її містечках і селах виходило чимало газет і журналів українською мовою. Налагодити свою видавничу справу в той час прагнули й українці Бухареста.
  З нагоди двадцятип’ятиріччя від дня заснування журналу “Наш голос” ініціативою Союзу українців Румунії 18 липня в Бухаресті відбулися урочистості, в яких взяли участь і члени кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – професор, декан філологічного факультету Борис Бунчук, професор, завідувач кафедри Володимир Антофійчук, доцент Олександр Попович. У вітальному адресі, який зачитав професор Борис Бунчук, відзначалося: “У жнивну пору, що дуже символічно, “Наш голос” відзначає своє перше двадцятип’ятиліття. Чверть віку він стоїть на сторожі рідного слова, мобілізуючи під свій стяг українськомовних письменників і науковців, потужно закликає до згуртування своїх одноплеменців. Щедрий ужинок часопису від перших років його заснування став насущним духовним хлібом для тих, кому небайдужа доля рідної культури і рідного народу.
  ”Наш голос” гідно заявив у світі про українську громаду Румунії, про її високий і авторитетний науковий, інтелектуальний і творчий потенціал.
З нагоди знаменної події в історії часопису прийміть найщиріші привітання і побажання радості від своєї подвижницької праці. Хай Вам щастить на нові творчі знахідки! Хай “Наш голос” відлунюється на всіх континентах і в усіх країнах, де мешкають українці, хай він і надалі вірно служить завжди актуальній проблемі національного єднання!
Слава “Нашому голосу”!
Слава тим, хто з року в рік творив, творить і творитиме його числа!”
Також кафедральна делегація привітала від імені Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича професора Бухарестського університету Івана Ребошапку, який нещодавно відзначив своє з 80-річчя.
  У рамках святкувань відбулася наукова конференція “Українська література Румунії і “Наш голос” як її дзеркало”. З науковими доповідями виступили науковці кафедри української літератури: Володимир Антофійчук (“Наш голос” і українська література Румунії: проблема періодизації”), Борис Бунчук (“Із версифікаційної робітні Сильвестра Яричевського”) і Олександр Попович (“Буковинський меридіан Юрія Ракочі”).
Завершилася конференція літературним вечором, на якому свої твори читали румунські письменники і гості з України.

Володимир Антофійчук

DSC_5054

DSC02747DSC02706DSC02677DSC_5074