Category Archives: КАФЕДРА

До 130-літнього ювілею вийшла друком монографія про Дмитра Загула

Наприкінці 2020 року у чернівецькому видавництві „Букрек” вийшла друком монографія асистента кафедри української літератури, кандидата філологічних наук Юлії Прокопчук „Дмитро Загул – літературознавець і перекладач” .
Дмитро Загул
Книга стала гідним завершенням відзначення 130-літнього ювілею буковинського поета, перекладача, літературознавця та критика.

У монографії осмислено роль та місце літературознавчої й перекладацької діяльності Дмитра Загула в історії українського письменства. У ній представлено спробу дескрипції та аналізу літературознавчих пошуків і причини змін поглядів письменника, окреслено історико-культурні передумови становлення й розвитку його теоретико-естетичної програми та її зв’язків з українським літературним процесом 1920‒1930-х років.

Професор і письменник Володимир Антофійчук – Загулівський лауреат

121 листопада, на Святого Михайла, у передгірному селі Міліїве, що на Вижниччині, – колисці народження класика української літератури Дмитра Загула, сучасника і сподвижника Павла Тичини, Володимира Сосюри та інших поетів початку ХХ століття, удвадцятьсьоме відбулося пошанування імені і творчості цього неперебутнього у часі неординарного майстра пера і вручення літературних премій новим лауреатам.

Тарас Шевченко у скульптурі на Буковині

Книга, про яку йтиметься далі, постала неочікувано. Звісно, вона приурочена до славного 200-літнього Шевченкового ювілею, який випало святкувати нам і нашим сучасникам. Проте її автор – кандидат філологічних наук, викладач кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, за фахом – філолог, а не дослідник скульптури.

А втім Ольга Меленчук працює у царині шевченкознавства, адже її кандидатська дисертація стосувалася «Шевченкознавчого дискурсу Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства», і була успішно захищена у 2010 році в Інституті літератури НАН України.

Ельпідефор Панчук – поціновувач Ольги Кобилянської

Особливо вартісними, на наш погляд, є свідчення очевидців, людей, що серцем доторкнулися до великої постаті Ольги Кобилянської. Таким спостережливим очевидцем, дбайливим збирачем найдрібніших штрихів, багатолітнім музейником був Ельпідефор Матвійович Панчук  (15.06.1894-30.06.1981). Народжений у селі Мамаївці на Кіцманщині, у багатодітній незаможній селянській сім’ї, хлопець отримав від священика таке ж рідкісне ім’я, подібно героїія Івана Нечуя-Левицького Нимидорі-Минодорі з повісті «Микола Джеря».  Як трактують словники, ім’я Ельпідефор грецького походження й означає «носій надії» подібно тому, як Христофор – «хрестоносець». Батьки хотіли назвати його Іллею, але панотець вибрав більш канонічне ім’я і вирішив наректи Ельпідефором.

Сакральне в Ольги Кобилянської

Спочатку слід окреслити предмет нашої розмови. У «Сучасному словнику іншомовних слів» (Харків, 2008) авторства Оксани Семотюк термін «сакральний» має таке морфологічне гніздо: сакралізація, сакральний, сакрамент, сакраментальний, сакристія. В основі цих лексем лежить латинський корінь sacrum – святиня. Сакральний – це священний, який стосується релігійного культу і ритуалу; обрядовий [5, с. 513].