шаблоны wordpress.

Шаблон презентації Тарас Шевченко_2

Ярослава Мельничук

                 Буковинці на сторінках «Шевченківської енциклопедії»

    Ще з початку 1990-х років колективом академічного Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка почала готуватися до друку 6-томна «Шевченківська енциклопедія». Її вихід було приурочено до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, яке широко відзначалося у 2014 році.

Загалом у шести томах цінного видання, що своїм попередником мало «Шевченківський словник» у 2-х томах (1976-1977) ,  міститься 6307 енциклопедичних статей,  5800 ілюстрацій. Вага шести фоліантів – понад 13 кг.

Видання підготовлено за державним замовленням на випуск видавничої продукції національної академії наук України. Керівник проекту – Валерія Леонідівна Смілянська. Редакційну колегію  очолював голова Микола Жулинський, директор ІЛ НАН України. Колегію складали 10 осіб: Микола Бондар, Олександр Боронь, Сергій Гальченко, Павло Гриценко, Іван Дзюба, Ростислав Пилипчук,  Скрипник, Валерія Смілянська (заступник голови), Дмитро Стус, Ніна Чамата.

Енциклопедія вийшла друком протягом 2012-2015 років. На жаль, це були «темні» часи президентства В. Януковича, який тільки дбав про власне збагачення, палаци й золоті унітази. На жаль, на фінансування книговидання у державі грошей було небагато. Тираж такого новаторського, ґрунтовного, професійно підготовленого на високому рівні фахівцями з Києва, Львова, Полтави, Черкас, Чернівців та інших міст України енциклопедичного видання всього 2000 екземплярів. Для багатомільйонної України це – крапля в морі.

Адже мова йде, як зазначає редакційна колегія, про генія Тараса Шевченка, який протягом майже двох століть є символічним уособленням духовного образу України, пророчим прозрінням національного духу, явленого в художній і малярській творчості. Його голос і досі звучить в обороні української мови, культури і державної незалежності України.

Серед авторів статей енциклопедії, окрім науковців Інституту літератури,–науковці інших установ Національної академії наук України — Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Інституту історії України,  Інституту української мови, Інституту мовознавства ім.. О. О. Потебні, Інституту українознавства ім.. І. Крип`якевича, а також Інституту проблем сучасного мистецтва, викладачі Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та інших вищих навчальних закладів, працівники музеїв Т. Г. Шевченка у Києві, Каневі, бібліотек, дослідники з різних міст України і країн світу.

Серед автури видання – і низка буковинців, а також тих, хто був причетний до Чернівців і краю, зокрема навчаючись чи працюючи у  Чернівецькому університеті, що нині гордо носить ім.`я Юрія Федьковича.

Якщо говорити про викладачів кафедри української літератури, то найбільший вклад до енциклопедії зробив професор Богдан Іванович Мельничук, який під кураторством Бориса Деркача від 1993 року почав працю над статтями до видання. Літературознавець загалом підготував кілька десятків статей. Зокрема, про Домку Ботушанську, Степана Будного, Миколу Будника, Остапа Вільшину, Костя Герасименка, Дмитра Загула, Віктора Зубаря, чернівецького лікаря, автора книги «Серце моє трудне, що в тебе болить?..» (Захворювання і смерть Т.Шевченка з погляду сучасної медицини) (2000), про Юрія Косача, Андрія Малишка, Григорія Мізюна, Дмитра Николишина.

Наші кафедрали також в полі зору Б. Мельничука: шевченкознавець Степан Дігтяр, багаторічний завкафедрою, професор Василь Лесин, доцент і письменник Михайло Івасюк.

У 6-му томі Б. Мельничук опублікував ґрунтовну й велику за обсягом (кілька десятків сторінок  енциклопедичного формату ) статтю «Шевченко у художній літературі».

Сам автор став об`єктом статті в 4-му томі енциклопедії, де про нього, його вклад у шевченкознавство та про художні твори, присвячені Т. Шевченкові, написав Борис Деркач. Хочеться зацитувати думку співавтора іншої, дуже ґрунтовної статті «Шевченкознавство» Олександра Бороня, який наголосив: «У вишівському посібнику Б. Мельничука «Українська поетична шевченкіана» (2010) окреслено параметри та закономірності функціонування художньої шевченкіани, зокрема віршованої, з її майже 170-літньою історією – від прижиттєвої до наших днів. Автор докладно розглядає випробувані часом найкращі зразки вітчизняної шевченкіани, не замовчуючи художніх прорахунків поетів. Доповнює посібник «Мала антологія української поетичної шевченкіани» (Т. 6, с. 945).

У 6-му томі вміщено статтю Валерії Смілянської і Людмили Скорини «Шевченківські наукові конференції», де згадано Б. Мельничука як автора статей про зображення Шевченка у різних творах художньої літератури.

Якщо аналізувати бібліографію до статей у «Шевченківській енциклопедії», то тут автори наводять публікації Б.Мельничука «Призабута сторінка поетичної шевченкіани» (про Галину Комарову); «Переплелись, як мамине шиття…»: Про Олексу Романця, фольклориста й літературознавця»; «Образ Шевченка в драматичних поемах радянських письменників (П. Тичини, С. Голованівського, П. Дорошка)». Наталя Сизоненко у статті про письменника Василя Шевчука подає в літературі як джерело монографію Б. Мельничука «Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (Від початків до сьогодення)» (К., 1996). Автори статей про Івана Драча, Любов Забашту також наводять посилання на праці б. Мельничука.

Брав участь у творенні «ШЕ» і Олекса Романець, який написав до 1-го тому статтю про літературознавця, перекладача, викладача нашого університету Миколу Богайчука, темою кандидатського дослідження якого була «Творчість Шевченка в Румунії». До 5-го тому О.Романець подав статтю про українського журналіста Івана Дмитровича Стасюка (Т.5, с. 941).

Про самого О. Романця як широко ерудованого літературознавця, фольклориста й історика написав Олег Гайнічеру, також випускник Чернівецького університету. У списку джерел до статті «Шевченко  у художній літературі» її автор Б. Мельничук наводить статтю О. Романця «Шевченкіана Віктора Тулбуре».

Активним (рівно 20 статей) автором видання був Микола Артемович Богайчук, який тематично торкався близьких йому румунської і молдавської літератур. Він писав про румунських поетів Йона Буздугана, Віктора Кернбаха, Іона Козмея, Георге Попа, молдавських літераторів Єміліана Букова, Богдана Істру, Ністора Кабака, Леоніда Корняну, Ніколае Костенка, Андрія Лупана, Джордже Менюка, Віктора Телеуке.

Значну за обсягом статтю Богайчук присвятив Костянтину Поповичу, літературознавцю, письменнику, громадському діячеві, якого у 2000 році було поіменовано «Почесним доктором Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича». М. Богайчук також писав про внесок у шевченкознавство літературознавців Йосифа Вартичана, Стана Велі, Іляни Вранчі, румунського літературного критика Сіміона Еуджена.

Як знавець їдишомовної  літератури до «ШЕ» був залучений доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури нашого вишу Петро Васильович Рихло. Цей дослідник написав 5 статей. Зокрема, про класика їдишомовної літератури Шолом-Алейхема, про Іхіла Фалікмана, який в оповіданні «Чорний брат» висвітлив сторінки дружби Тараса Шевченка з Айрою Олдріджем. Ліпа Борухович Рєзник, який переклав мовою їдиш низку віршів Шевченка; єврейський поет і перекладач Давид Наумович Гофштейн, — герої статей П. Рихла. Так само, як і Віктор Авраамович Радуцький, який захистив у Єрусалимі першу в Ізраїлі монографічну шевченкознавчу працю «Біблійна інтертекстуальність у творчості Т. Шевченка від «Псалмів Давидових» до поезій 1850-60-х років».

Про патрона нашого університету, великого шанувальника Шевченка – Юрія Адальбертовича Федьковича у 6-му томі представила ґрунтовну статтю доктор філологічних наук Лідія Михайлівна Ковалець. Також працю Л. Ковалець «Шевченкознавчі студії  Степана Дігтяря» наводить як рекомендовану лектуру автор статті про цього кандидата філологічних наук дослідник Богдан Мельничук.

Якщо говорити про джерела, то слід згадати, що Борис Деркач у своїй статті про Б. Мельничука наводить у списку літератури і однойменну публікацію Володимира Івановича Антофійчука із хрестоматії «Письменники Буковини 2 половини ХХ ст.: Ч.2,Чернівці,1998. Ярослава Погребенник і Володимир Мовчанюк, співавтори портрета Сильвестра Яричевського як необхідну лектуру рекомендують публікацію В. Антофійчука та В. Мовчанюка «Сильвестр Яричевський в контексті німецькомовної шевченкіани» (німецькою, українською, румунською мовами) (Чернівці, 2009).

Наводиться як джерело стаття Степана Далавурака «Дмитро Загул» у збірці критичних нарисів «Українські радянські письменники». У статті про Ольгу Кобилянську її авторка Ольга Камінчук подає тези Степана Дігтяря «Шевченкове слово в творчості О. Кобилянської» як вагоме джерело літератури за темою.

Окремо хочу зазначити , що до «Шевченківської енциклопедії» долучилася наша молода викладачка, кандидат філологічних наук Ольга Василівна Бурдега- Меленчук . Так, у статті Елеонори Соловей про історика української літератури Сергія Єфремова (Т.2, с. 576-578) наводяться джерельною базою 3 статті О. Меленчук:

  1. «Т. Шевченко на сторінках «Щоденника» Сергія Єфремова».
  2. «Шевченкознавство Сергія Єфремова».
  3. «Коментування персоналій у листуванні та щоденнику Т. Шевченка:досвід С. Єфремова».

Що приємно, у частині статті Олександра Бороня «Шевченкознавство»

монографію О. Меленчук  названо «вагомим дослідженням». У 6-му томі на с. 945 Боронь наголосив: «Побачили світ і вагомі дослідження спадщини видатних шевченкознавців, напр.  «Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства» (2013) О. Меленчук».

Енциклопедія, зосібно Петро Кралюк у 5-му томі в статті «Релігія і

Шевченко» наводить як джерело публікацію Віктора Трохимовича Косяченка «Орися ж ти, моя ниво…»: (До питання про Шевченкове розуміння Бога і наше відродження на порозі 2000-ліття Різдва Христового), вміщену у 1-му випуску збірника «Біблія і культура» (Чернівці,2000).

Олег Васильович Горбатюк, наш колишній, на жаль, викладач як смаль-стоцькознавець представлений Василем Пахаренком у статті про Степана Смаль-Стоцького двома працями:

  1. «Початки літературознавчої шевченкіани С. Смаль-Стоцького».
  2.  «Науково-методологічні засади шевченкознавчих досліджень С. Смаль-Стоцького».

Мовознавці філологічного факультету Чернівецького університету представлені іменами Людмили Ткач (у статті про Василя Сімовича пера Павла Гриценка, директора Інституту української мови); Надії Бабич, яка написала про Олексу Романця у праці «І свого слова доточу: Роздуми з нагоди…» (Чернівці, 2004); Валентини Бузинської – авторки дослідження «Спадщина Т. Шевченка в інтерпретації С. Смаль-Стоцького».

Історики Чернівецького університету , а саме Василь Ботушанський, Олександр Добржанський, — також згадуються на сторінках аналізованого видання.

Серед автури є і особи, доля яких пов`язана з нашим університетом. Це випускник філфаку Тадей Сулятицький – автор 4-х статей театрознавчого характеру (про акторів Івана Дудича, Івана Дутку, Ольгу Ільїну; а також оглядового нарису про Чернівецький музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської).

Багаторічний ректор театрального інституту ім. І. К.  Карпенка-Карого, член редколегії «ШЕ» Ростислав Ярославович Пилипчук написав 71 статтю (4 з них у співавторстві) про українських і російських акторів, режисерів,театральних педагогів. Його перу також належать об`ємні статті «Театр і Шевченко» та «Шевченко у театральному мистецтві».

Елеонора Соловей, доктор філологічних наук, співробітник ІЛ НАН України ім. Т.Шевченка як дослідниця лірики проаналізувала окремі вірші Шевченка «За байраком байрак», «В неволі, в самоті немає», «В неволі тяжко…», «Во Іудеї во дні они», «Готово! Парус розпустили», «Слава», «Чи не покинуть нам, небого». Портрети Сергія Єфремова, Леоніда Первомайського, теоретична праця «Дидактизм»,– всього 11 публікацій Е. Соловей у багатотомнику.

Окремо варто зупинитися на внеску сім`ї Погребенників:Федора, Ярослави і їхнього сина Володимира. Як германістка, Ярослава Михайлівна працювала над 20-ма позиціями. Це статті про німецьких і австрійських поетів, літературознавців, літераторів і перекладачів.

Її чоловік, доктор філологічних наук співробітник ІЛ НАН України Федір Петрович залишив 7 статей (1- у співавторстві) про Остапа Грицая, Івана Діброву, Дениса Квітковського, Олександра Колессу, Михайла Лозинського та ін.

Їхній син Володимир Федорович, доктор філологічних наук, професор написав 3 статті (1—у співавторстві). Про кожного із членів цієї знаменитої родини у «ШЕ» є портретна публікація з характеристикою внеску у шевченкознавство.

Отже, насамкінець хочу навести слова члена редакційної колегії, академіка Івана Дзюби, який написав розлогу передмову до 1-го тому «Довіку насущний». У ній наголошено і підкреслено, що «Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, у чому черпають сили і надії» (Т.1, с.68).

Той доробок, що його представили буковинці – це важливий доторк до Шевченкового слова, важливого і «нетлінного складника духовного єства» (І. Дзюба) нашого народу.

P. S. У 2017 році авторському колективові у складі І. Дзюби, О. Бороня, Р. Харчук, М.Юр, В. Смілянської, Н. Чамати, В. Бородіна (посмертно), які зробили найбільш помітний внесок у створення епохальної енциклопедії, присуджено Державну премію в галузі науки і техніки (з Вікіпедії).

 

Print Friendly