шаблоны wordpress.

Тарас Шевченко і Ольга Кобилянська: перегук поколінь

«Толстой був її Богом, Шевченка ж знала майже напам’ять». Ці промовисті слова – характеристика героїні-панночки з новели «Природа» Ольги Кобилянської. Як і більшість творів літератури, «Природа» є автобіографічною, а її головна героїня – двадцятирічна юнка – втілює риси самої Кобилянської, яка мала тоді двадцять п’ять літ. Кожен автор в тій чи іншій мірі пише про себе, свої погляди, думки, переживання, мрії, життєві враження, адже, як відомо, література – це спосіб відкритися, самовиразитися, поділитися зі співрозмовником, а значить, і з читацькою аудиторієюШевченківська тема в творах О.Кобилянської досліджувалася, починаючи з 1960-х років. Зокрема, в газетних статтях Ельпідефора Панчука, у великому історико-краєзнавчому огляді Григорія Мізюна, в тезах доповідей республіканської наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження О.Кобилянської, Степана Дігтяра, у науковій статті на 23-й шевченківській конференції Федора Погребенника, в публіцистичних виступах Михайла Івасюка, Василя Мельника. Окремі згадки про впливи Т.Шевченка на О.Кобилянську можна знайти в книгах Е.Панчука «Гірська орлиця» та есе «Кобилянська», у дослідженні Володимира Вознюка «Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали, роздуми, знахідки».

Про свої читацькі пріоритети Ольга Кобилянська найкраще висловилася 1929 року у відповіді на анкету львівського журналу «Світ». Редакція часопису, йдучи за прикладом закордонних журналів, попросила письменників відповісти на питання: «Якби вам довелося сидіти необмежений час у в’язниці, які три книжки ви найрадше взяли би із собою? Чому саме ті?» Було видрукувано анкети Андрія Чайковського, Василя Стефаника, Василя Бачовського, Федора Малицького, Івана Май-Дніпровського. Ольга Кобилянська ж, виявляючи світоглядно-читацькі прерогативи, тяжіє до «Євангелія» і «Фауста» Гете. З української літератури вона виокремила Тараса Шевченка: «Врешті взяла би я Шевченка, котрий не допускав би забути свою народність, рідну мову і піддержував би любов до рідної землі і скривдженого людства».

Аналізуючи лектуру О.Коби­лянської, Ельпідефор Панчук наводить збережений фрагментарний список творів із родинної бібліотеки, котрий склали на початку ХХ століття. У книзі «Гірська орлиця» він вказав: «З інших книжок українських письменників […] – петербурзьке і львівське видання творів Тараса Шевченка». А вперше з поетичними перлинами Шевченка Кобилянська ознайомилася в оселі Миколи Устияновича. Це був відомий громадський діяч, український поет і прозаїк, достойний священик у Сучаві, з донькою якого, також Ольгою, товаришувала юна Ольга Юліанівна.

Значну допомогу в пізнанні Кобзаревих творів надала Софія Окуневська-Морачевська. «Завдяки їй я читала Бокля, Дрепера, Локке, а з української ниви Шевченка (котрого до тої пори не могла ніде роздобути), І.Франка, Драгоманова, Павлика, Олену Пчілку […]», – спогадувала Кобилянська пізніше в мемуарах «Д-р Софія Окуневська-Морачевська».

Пієтет до генія нації вироблявся ще в юної Ольги, як підтверджують її «Щоденники». Так, у записі від 11 травня 1884 року вона процитувала Шевченкове:

Закувала зозуленька
В зеленому гаю,
Заплакала дівчинонька –
Дружини немає.
А дівочі молодії,
Веселії літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сего світа…

Двадцятирічна Ольга зафіксувала в «Щоденниках» від 25 вересня 1884 року розмову із Зосею (Софія Окуневська) і Геньом (Євген Озаркевич) про Діккенса і Шевченка.

Замолоду захоплена поетом, Кобилянська прагнула поїхати на Велику Україну, до Києва і Канева. Така нагода випала єдиний раз у житті влітку 1899 року, коли разом із родиною Смаль-Стоцьких вона побувала на археологічному з’їзді в Києві, а також у домі Косачів у Гадячі, в Каневі на Дніпрі. У польськомовному листі до батьків –  Марії та Юліана Кобилянських про свої враження від далекої подорожі Ольга написала: «Їздили ми також і на могилу Шевченка, до Канева. Туди їхали пароплавом по Дніпрі цілий день і день назад. Але тепер вже маю уявлення, що то означає їхати морем». Більш інтимні враження мандрівниця виповіла Василеві Стефанику (лист від 31 серпня 1899 року): «На могилі Шевченка дуже гарно. Так чудно було мені там zu Mute [на душі – пер. з нім. – Я.М.], майже як в казці здавалося мені там. А так тихо там вокруги, претихо. Ви би повинні там поїхати».

Захопившись ідеями емансипації жінки, Кобилянська 14 жовтня 1894 року виступила на зборах «Товариства руських жінок на Буковині» в Українському народному домі в Чернівцях з доповіддю (або, як тоді казали, з відчитом). Цей текст, відомий під назвою «Дещо про ідею жіночого руху», за словами Федора Погребенника, має важливе значення для розуміння поглядів письменниці на жіночий рух. Розповідаючи про сумну жіночу долю, Кобилянська апелювала до рядків Тараса Шевченка із поеми «Мар’яна-черниця».

Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе,
– Так і доля: того лама,
Того нагинає,
Мене… котить, і де спинить,
І сама не знає!

Ці початкові рядки поеми, на думку Кобилянської, добре ілюструють невпевненість в майбутньому, залежність від обставин у незаміжнього жіноцтва.

Варто наголосити, що до згадок про Шевченкові твори письменниця зверталася в «Природі», «Царівні», романі «Апостол черні», написаному з поглядом у майбутнє України. Недрукованими досі залишилися німецькомовні переклади віршів Т.Шевченка. Кожен перекладений вірш Кобилянська позначала римською цифрою. Збереглися поезії під № ХХХ «Минають дні, минають ночі», ХХХІІІ – «Чого мені тяжко, чого мені нудно?» і ХХХVІ – «За думою дума роєм вилітає».

Е.Панчук порівняв ці переклади з оригіналом, відзначивши основну увагу буковинки на змісті, а не на формі. Разом із тим збережено простоту і гармонійність мови та, цитуємо, «революційну спрямованість Шевченкового слова».

Знаний філолог, професор, сучасник О.Кобилянської Степан Смаль-Стоцький у промові на Шевченковому святі 1909 року наголосив: «Святкуючи пам’ять Тараса, повинні самі собі все а все наново складати в душі святую присягу, […] подбати […], щоб між нашим народом і всіма людьми запанувала щира, найщиріша любов, запанувало братолюбіє, повинні ми всіма силами старатися устроїти ціле наше житє так, щоб взагалі наближитися до тих найвищих ідеалів Тараса, яким служив він огненним своїм словом ціле своє житє» Великі письменники і нині служать цим ідеалам своїми творами.

Ярослава МЕЛЬНИЧУК

Print Friendly

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>