Дрогобицький професор Зенон Гузар та його книги про Ольгу Кобилянську

Невисокого зросту, приземкуватий, середньої статури, дуже жвавий, з розумним поглядом з-поза круглих окулярів, з очима, які всім цікавилися, –таким пам’ятаю я Зенона Петровича Гузаря (1930 – 2010), з яким довелося поспілкуватися під час Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 135-річчю Ольги Кобилянської, яка відбувалася у жовтні 1998 року в Чернівецькому університеті імені Юрія Федьковича. А пізніше, у грудні 2002 року він був присутній на захисті кандидатських дисертацій Ростислава Чопика і Ярослави Мельничук у спецраді Львівського національного університету імені Івана Франка. Професор Гузар з інтересом запитував мене про ґенезу заголовка твору О. Кобилянської ″Путіфара″. Не стільки особисте враження (пригадую, характерне його львівське ″шь″ у звертанні ″Івашю″ до товариша, професора Івана Денисюка), великий ентузіазм Гузаря як екскурсовода по Франкових місцях у Нагуєвичах, Дрогобичі (зі спогадів моєї мами, Наталії Миколаївни Мельничук), скільки його книги були і є пам′ятними для мене. Як, думається, зіграли вони свою роль для кожного кобилянськознавця. Відомий літературознавець, есеїст, професор Дрогобицького державного педуніверситету імені Івана Франка Зенон Гузар сформувався і виріс на Стрийщині (Львівська область), навчався у славетній стрийській гімназії. ″Вихований на грунті міцної і високодуховної національної традиції, до кінця життя залишався людиною глибинно несовєтською, соціальна фальш, цинічний кар′єризм, дрібничковий меркантилізм були йому сутністю чужі, неорганічні″ [1], як писали друзі і колеги з філологічного факультету педуніверситету в Дрогобичі.
Закінчив після війни Дрогобицький учительський інститут, а потім Львівський університет, кілька років вчителював (як ми це вже знаєм зі статті спогаду). Від середини 1959-х років був спочатку асистентом, потім – викладачем, доцентом і професором кафедри української літератури у Дрогобицькому педінституті.
Загалом за свій непростий творчий шлях З. Гузар видав одинадцять книжок різного спрямування: шість із них – про Івана Франка, дві – про Ольгу Кобилянську, одну – про Осипа Турянського, шкільний посібник ″Українська література. 8 клас″, краєзнавче дослідження. А ще були статті у газетах, журналах ″Жовтень″, ″Українська мова і література в школі″, наукових збірниках.
Прикментно, що перша книга про Ольгу Кобилянську, як пізніше спогадував Зенон Петрович, постала майже випадково (хоча, як-то кажуть, випадковостей у цьому світі не буває). Але краще за автора не скажеш про його поціновування великої буковинки: ″До Ольги Кобилянської я прийшов у ранній молодості. Правда, ще в дитинстві я намагався збагнути, що таке аристократизм духу. Та по-справжньому заглибився в світ письменниці тоді, коли я, вісімнадцятирічний сільський учитель, зачитувався її творами – добре пам′ятаю той збірник у сірій палітурці (це були ″Вибрані твори″, що вийшли в 1949 році під редакцією Ю. Кобилецького). З редактором цього тому я познайомився далеко пізніше, і ми розмовляли про Кобилянську – аристократку духу…
Колосальне враження на мене, передусім, справив ″Valse melancoligue″ […].
Не раз я перечитував один з найкращих її творів – повість ″За ситуаціями″ […]. Любив я ″Ніобу″ і хотів, щоб моя матір була схожа на неї […] хотілося йти шляхом апостола черні″ [2, с. 21-22].
Обставини склалися так (може, за велінням зірок?), що у київському видавництві ″Радянська школа″ З. Гузарю запропонували підготувати посібник для вчителів про вивчення творчості або О. Кобилянської, або
А. Тесленка (про це він згадував у статті ″Дещиця самокритики″) [2]. І ось літературознавець вибрав постать нашої письменниці.
Ця книга – ″Вивчення творчості Ольги Кобилянської″ була видана у 1978 році значним (а на сьогодні – нереально великим) – 70-ти тисячним тиражем. Як і вся серія подібних книжок, що виходила в однаковому форматі, з однотипним серійним оформленням обкладинки, з фотоілюстраціями, – була затребувана вчителями шкіл усієї України. Навіть досі збереглася більшість цих видань у домашній книгозбірні моєї мами –філолога, в минулому – педагога. А сам Зенон Петрович, попрактикувавшись у творенні методичної літератури, пізніше видав ще й ″Іван Франко в школі″ (1989).
Звісно, двадцять років потому, вчений, критично оглядаючи зроблене, вже у незалежній Україні заявляв: ″Сумно тепер перечитувати вступ, сторінки про останні роки життя авторки ″Ніоби″ і ″Дум старика″, коли вона, мовляв, ″захоплено вітала″ радянську владу на зеленій Буковині. ЇЇ ″статті″ цього періоду не могли не вражати своєю примітивністю. Тепер (та й багатьом тоді) було відомо, що це грубий фальсифікат. Відомий і його автор″ [2, с. 22]. Остання фраза в мене викликає масу запитань, але, на превеликий жаль, немає вже шановного професора, який би атрибутував статті – містифікації, або хоча б натякнув…
Можливо, в аналізованій книзі є й більше ″радянізмів″, ідеологічних штампів і загальних фраз, які за тодішніми вимогами мусіли б бути. Адже нинішнє покоління повинно усвідомлювати, що без цитат з матеріалів з′їзду КПРС чи згадок про ″радянський народ″, ″передові ідейно-суспільні тенденції″, ″вершини комуністичного завтра″ у 1970-ті роки літературознавчий нарис просто не міг вийти друком. А тим більше книга для педагогічної роботи, яка апріорі мала ідеологічне спрямування і акцентовану виховну мету.
До речі, потрібні книги завжди були, адже мають цільову аудиторію. Так, ще до Гузаревої спроби у 1972 році вийшли у Львові методичні рекомендації Є. Ф. Петришиної під назвою ″Вивчення творчості Ольги Кобилянської в дев′ятому класі середньої школи″. Сучасна школа послуговується модернішими розробками, як-от видана у 2001 році в серії ″Усе для школи. Українська література. 10 клас. Випуск 4. Ольга Кобилянська″, автор-упорядник – кандидат філологічних наук Надія Поліщук. Кіровоградський філолог Лілія Ожоган запропонувала свій погляд на Кобилянську крізь призму вчителя-словесника. Проте усі згадані видання є цінними як для педагогів, так і загалом для історії науки.
Однозначно вартісними у книзі З. Гузаря були:
– мікроаналіз повісті О. Кобилянської ″Земля″;
– докладна характеристика образів;
– вдумливий погляд на пейзажні зразки не лише у ″Землі″, а й в інших
творах;
– цікавий, незашорений виклад біографії письменниці.
″Плюсами″ автора були вдалі запитання і завдання, пропоновані для учнів, питання для закріплення вивченого матеріалу, – словом, методично-дидактичний бік книги цілковито відповідний і не втратив актуальності.
А літературознавча наповненість теж має явні знахідки З. Гузаря, ретельний дослідницький почерк, щире сприйняття ним життєтворчості славної буковинки. Успіху автора посприяв великий вчительсько-викладацький особистий досвід і свіжий літературознавчий підхід до близької йому теми.
Досить скоро літературознавець продовжив роботу, підготувавши семінарій ″Ольга Кобилянська″ (К.: Вища школа, 1990). Як особливий тип навчального посібника семінарій використовується при підготовці студентів до групових практичних занять, які також називають семінарами, семінарськими заняттями. Відомі подібні книги за творчістю Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка.
Зенон Петрович створив надзвичайно унікальний і читабельний, інформативно насичений, корисний далеко ширшим, ніж студентські кола, семінарій. Приміром, для мене він є, без перебільшення, настільною книгою уже віддавна. І писати про цю надзвичайно цінну книгу бібліотечного А – формату в яскраво-червоній твердій обкладинці, з якою ″дружу″, – одне задоволення. Хочеться поділитися радістю спілкування з добрим джерелом із кобилянськознавства.
Саме зі змісту бачимо, яке чітко структуроване видання. З. Гузар проявив себе і як бібліограф, подавши якісно складений розділ ″Короткий бібліографічний покажчик творів Ольги Кобилянської та науково-критичної літератури про неї″. Використавши дієвий хронологічний принцип, наш дослідник, очевидно, послуговувався відомим бібліографічним покажчиком львів′янина, працівника ЛНБ ім. В. Стефаника О. П. Куща (1960), проте значно вдосконалив його.
Не пройде повз увагу докладний аналіз праць попередників (розділ ″Ольга Кобилянська в критиці та літературознавстві″). Адже З. Гузар віддає належне працям Олени Коваленко, Олега Бабишкіна, Ничипора Томашука, Ельпідефора Панчука, Володимира Вознюка. А також широко цитує упорядковані Федором Погребенником ″Щоденники″ Кобилянської із книги ″Слова зворушеного серця″ (1982). Не менш значимою є інформація про Михайла Павлика, Василя Лукича, Осипа Маковея, Агатангела Кримського, Лесі Українки, Івана Франка, Гната Хоткевича. Не можна закривати очі на огульне заперечення статті С. Єфремова ″В поисках новой красоты″, неадекватне висвітлення теми ″Кобилянська і Ніцше″. Імпонує хронологія життя і творчості авторки ″Апостола черні″, до речі, вона є перспективною для подальшого розширення.
Хоча не будемо шукати ґанджів уже тому, що сам вчений щиро покаявся у гріхах, написавши статтю – спогад ″Дещиця самокритики″, в якій знайшов сили для самоаналізу й окреслив перспективи науки про Кобилянську.
Так із 20-літньої часової відстані він привідкрив завісу створення і висновкував: ″Семінарій″ лежав у видавництві довгі роки (більше десяти). А якби був полежав ще хоч рік, то мав би вже інший вигляд, іншу спрямованість″ [2, с. 22].
Чесний передусім із собою, Зенон Гузар згадував: ″Не посилався я, зрозуміла річ, і на вступне слово до альманаху ″За красою″, на М. Євшана, М. Сріблянського […] Л. Луціва, Д. Донцова, І. Лизанівського,
А. Ніковського […] Остап Грицай і Василь Сімович, А. Шамрай і О. Дорошкевич, Лідія Бурачинська та її праця про ″Щоденник…″ і ще багато іншого не знайшло місця в моєму ″Семінарії″ [2, с. 23].
Це щире зізнання – жаль за втраченими дослідницькими можливостями, за часом, який пішов не на тих і не на те, загалом, за молодістю, що минула в тоталітарні часи. Мабуть, так думали чимало вчених того часу, проте душу вилив на папері тільки він – істинно чесний, і не по-радянськи об′єктивний.
Такими рисами можна схарактеризувати статтю З. Гузаря ″Запалім собі ватру…″ у рубриці ″Огляди, рецензії, відгуки″ журналу ″Жовтень″ [3]. Це докладна інтерпретація ″Щоденників″, ″Автобіографій″, листів Ольги Кобилянської, які склали книгу ″Слова зворушеного серця″. Рецензент віддав належне упоряднику збірника, доктору філологічних наук
Ф. П. Погребеннику, першому перекладачеві Е. М. Панчукові, укладачеві приміток В. О. Вознюкові, авторові перекладу – адаптації Є. Поповичу.
Вироблений стиль письма Гузаря зберігається у відгуку, який дає слушні поради: ″Ми можемо побачити можливості ″біографічного методу″, введеного в загальну систему дослідження художнього світу письменника […]″ [3, с. 118]. А якими цінними є зауваги про те, що для дослідника
″В неділю рано зілля копала…″ листи до Ольги Гаморак-Левицької становлять неабиякий інтерес [3, с. 120].
Цей скромний і тихий чоловік мав дар ділитися з наступниками ідеями, яких у нього не мало. Приміром, імпонує Гузареве трактування жанру ″Землі″ як роману-новели, пропозиція прочитати новелу ″Зійшов з розуму″, ″Сниться″ під кутом національної ідеї та ін.
У науковій доповіді на Республіканській конференції ″Творчість Ольги Кобилянської у контексті української та світової літератури (До 135-річчя з дня народження письменниці), що опублікована у науковому збірнику Чернівецького університету 1988 року, тоді доцент З. Гузар виступав із темою ″Паралелізм у композиції (До проблеми новаторства О. Кобилянської). Відкрив для нас недосліджену лакуну. І знову збагатив дослідників ідеями – ″про генетичний зв′язок світу письменниці з естетичного німецького романтизму (Новаліс, Тік)″ [6, с. 61]. Підхопила і вдало розвинула ці думки кандидат філологічних наук з Чернівців Світлана Кирилюк у ширшій праці ″Ольга Кобилянська і світова література″. А судження про ″музичний супровід″ творів Шопена, Шумана, Бетховена, Рубінштейна стали ключовими для кандидатської дисертації львів′янки Орести Мацяк-Баси.
З повною відповідальністю і пронизливим щемом Зенон Петрович Гузар міг би сказати словами мудрих латинян: ″Feci guod potui, faciant meliora potentes″ – ″Я зробив, що міг, нехай інші зроблять більше!..″
І хай ці слова ″божественного″ Зенона, адже у перекладі з давньогрецької мови його ім′я означає ″належний Зевсові″, ″божественний″, стануть не тільки блискучою епітафією, а й символом його славних заслуг у науці про Ольгу Кобилянську.

Ярослава МЕЛЬНИЧУК

Література

1. Газета ″Галицька Зоря″ м. Дрогобич [Електронні ресурси]. – Режим доступу: http: //hal_zoria.io.ua/
2. Гузар Зенон. Дещиця самокритики // Науковий вісник Чернівецького університету. – Вип. 58-59. Слов′янська філологія: Зб. наук. праць. –Чернівці: Рута, 1999. – С. 21-24.
3. Гузар Зенон. Запалім собі ватру…// Жовтень. – 1983. – №2. – С. 118-120.
4. Гузар З. П. Вивчення творчості Ольги Кобилянської: Посібник для вчителів. – К.: Рад. шк., 1978. – 104с.
5. Гузар З. П. Ольга Кобилянська: Семінарій. – К.: Вища школа, 1990. –168с.
6. Гузар З. П. Паралелізм у композиції (До проблеми новаторства О.Кобилянської) // Творчість Ольги Кобилянської у контексті української та світової літератури (до 135-річчя з дня народження письменниці): Тези доп. і повідомл. Респ. наук. конф. (24-26 листоп. 1988 р.). – Ч. І. Літературознавство. – Чернівці: ЧДУ, 1988. – С. 60-61.

Print Friendly, PDF & Email
Опубліковано у Наукові публікації. Додати до закладок постійне посилання.