шаблоны wordpress.

Над силовим полем українського романтизму витав спів Буковинського Жайвора

У Блакитній залі Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича на ознаменування 180-ї річниці з дня народження Буковинського Жайвора відбулися наукові читання під назвою «Сидір Воробкевич і український літературно-мистецький контекст».

Але, насамперед, як і годиться, у храмі Трьох Святителів ЧНУ була панахида за воістину першим жайворонком на теренах краю, який рано будив своїм співом буковинський люд як до праці, так і свого чародійного співу та науки в університеті над Прутом, що її уже можна було осягати тут із 1885 року. Іван Франко Сидора Воробкевича вважав за першого жайворонка нової весни народного відродження.Символічно, відкрили читання, одразу за церковною відправою, учасники університетської чоловічої хорової капели «Дзвін» під орудою Любомира Равлюка, що характерно, недавнього лауреата премії ім. С. Воробкевича. У їхньому виконанні прозвучали духовний гімн України «Боже великий, єдиний…» і на слова Сидора Воробкевича – «Чом красна Буковина».

Вступне слово на міжнародній імпрезі мав декан філологічного факультету, доктор наук, професор і письменник Борис Бунчук. Він зазначив, що 180-та річниця від дня народження великого земляка випадає на час, коли північний сусід веде неоголошену війну з Україною, а світ спостерігає, чи відстоїть наша країна свою незалежність, якій ось-ось 25 років. І чи вдасться уникнути накинутого віками ярма колоніального гніту Російської імперії.

Зараз помітним є пристосування до дійсності. Як, мабуть, було і в епоху Сидора Воробкевича, що згодом стане письменником, композитором, фольклористом, піснярем, музикантом, духівником, громадським діячем. До речі, свого часу він працював у Чернівецькому університеті, а також очолював «Руське літературне товариство», а із 1876 року – студентський «Союз». У тих умовах прогресивний буковинець довів свій глибокий український патріотизм, став жайворонком національного відродження. Саме тому сьогодні й відбуваються наукові читання.

На значенні великої постаті попередника акцентував увагу ректор ЧНУ Степан Мельничук: «В усі часи Україна відчувала гостру потребу у свідомому патріотизмі, оскільки її постійно тримали в полі зору зацікавлені сусіди. Один із тих патріотів – Сидір Воробкевич, який навчав любити рідну землю, рідну мову і рідне слово.

У радянські часи вивчали багатьох, але тільки не Сидора Воробкевича. Його творчість тоді не пропагували.

Зараз інші часи.

Пам’ятаймо про тих, хто був попереду. В ім’я України. Пам’ятаймо про Сидора Воробкевича».

У цій же залі, за словами голови Чернівецького обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Остапа Савчука, недавно відбувся круглий стіл, приурочений світлій пам’яті найголовнішого, хто причетний до події: митрополича резиденція перейшла до Чернівецького університету. Це – митрополит Буковини і Далмації Євген Гакман, що родом із заставнівських Васловівців.

Остап Васильович згадав славне ім’я Буковинського Жайвора, а також Гірської Орлиці – Ольги Кобилянської. Зрештою, і ще одного музичного світоча Буковини – Андрія Кушніренка. Також і генія співу Дмитра Гнатюка, з котрим щойно попрощалася у столиці буковинська делегація, яку очолювала начальник управління культури облдержадміністрації Віра Китайгородська. Отож у маленькому Відні, як звично колись називали місто на березі Пруту, таке славне сузір’я воістину подарованих небесами вершинних митців.

Виступив на подієвому заході й гість із Румунії – голова культурно-освітньої асоціації «Просвіта» ім. Т. Шевченка Борислав Петрашук.

Інтонації на предметі теми і у голосових зв’язках пана Борислава – яскраве свідчення того, як українці Румунії свято шанують рідну мову, глибоке національне коріння за межами Вітчизни. Як намагаються за першої потреби приїздити до серцевини буковинської столиці, яка завше в’язала родини довкола безмежного почуття любові до України.

Формулу наукового зібрання вивів професор, завідувач кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Почесний доктор Сучавського університету «Штефан чел Маре» Володимир Антофійчук. Його запропонована дебютна тема – «Сидір Воробкевич у силовому полі українського романтизму».

Як підкреслив науковець: «На сьогодні творча постать Сидора Воробкевича в масштабах усієї української літератури осмислена неповно, через що в академічних виданнях вона представлена надто спрощено, здебільшого як невиразний приклад становлення і зростання українського письменства другої половини ХІХ століття.

Одну із перших високих оцінок С. Воробкевичу дав І. Франко в передмові до збірки «Над Прутом» (1901), але стосувалася вона не так творчості буковинського поета, як значення його громадсько-культурної діяльності для національного відродження Буковинської Русі: «… щирість чуття, близькість до народу і його життя, та простота вислову – все те прикмети, що запевнюють кращим поезіям Данила Млаки почесне місце в нашім письменстві, навіть коли лишити на боці його історичне становище як одного з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження».

Схоже, що суті цієї характеристики не до кінця зрозумів Осип Маковей, екстраполюючи її лише на зміст політичного доробку митця: «Справді, він (С. Воробкевич, – В.А.), може й не соловій між поетами, може, дійсно лише жайворонок, але й жаворонкова пісня дуже люба – та ще й по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темноті, в якій жила Буковина до часів Воробкевича та Федьковича».

Володимир Іванович наголосив, що деякі сучасні історики літератури письменницький доробок С. Воробкевича ставлять в один ряд із набутком М. Старицького, Ю. Федьковича, П. Грабовського, В. Самійленка, І. Манжури. Б. Грінченка, Я. Щоголева, В. Мови-Лиманського та інших учасників українського літературного процесу 60 – 90-х років ХІХ століття, завдяки яким відбувся розвиток ідейно-естетичних традицій Т. Шевченка, в проблемно-тематичному й жанрово-стильовому відношенні збагатилася українська поезія, розширилися її образна та ритмометрична система тощо (див.: Історія української літератури ХІХ століття : у двох книгах / за редакцією академіка М. Жулинського).

В. Антофійчук зауважив на тому, що Петро Никоненко та Микола Юрійчук дійшли висновку: «За тематикою, жанровими та художніми особливостями його проза мала багато традиційного, характерно для фольклору, творчості Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ’яненка та інших письменників, але було в ній чимало нового для літератури Буковини та Галичини».

Власне основні особливості стилю та художнього світобачення митця на сьогодні досить повно вивченні. Однак саме релігійні мотиви його поезій ще чекають свого дослідника.

Релігійною політичною доктриною для С. Воробкевича є переконання, що «світ – мов церков Божа». Великдень, наприклад, надає можливість поетові перенестися у дні молодості.

Доповідач вважає, що Сидір Воробкевич загалом же запізнілий романтик, який творив у епоху пізнього українського Романтизму, Реалізму та Модернізму. Усі його поезії та проза, романтичні тенденції (з окремими бароковими та класицистичними елементами в творчій палітрі) залишаються домінантними. І цей запізнілий романтизм слід сприймати не як художнє (ретроградство чи епігонство). Він пов’язаний, передусім, з особливостями процесів формування національної свідомості на Буковині у другій половині ХІХ століття і священицьким саном автора, а водночас і з його діяльністю як фольклориста та громадського діяча. На різних рівнях творчості митця (передусім – у музиці та літературі) проявляються як і характерні для європейського романтизму тенденції загалом, так і ідіостильові, притаманні лише його творчому доробку, індивідуальні вияви мистецького таланту. І в традиційних для європейської культури складових романтичного стилю Сидора Воробкевича, і в індивідуальних неповторностях його художнього світогляду, пов’язаного зі священицьким саном, з контекстами сучасної йому історії та специфічним рівнем національної свідомості, що вплинули на формування його ідіостилю, і полягає неповторність цього митця як у європейській культурі загалом, так і українському культурно-політичному та мистецькому житті зокрема.

Цього ювілейного зібрання виступили й інші науковці ЧНУ: Олександр Попович («З життя і творчості Сидора Воробкевича – маловідомі сторінки»), Світлана Кирилюк («Сидір Воробкевич як прозаїк межі (антропологічні та стильові параметри творчості)»), Ніна Козачук («Трагедія українського народу і його лідера в драмі Сидора Воробкевича «Кочубей і Мазепа»), Василь Костик («Фольклор у житті і творчості Сидора Воробкевича»), Лариса Маркуляк («Музична творчість Сидора Воробкевича в контексті європейської культурної традиції») і Богдан Мельничук («Художнє слово про Сидора Воробкевича).

Авторське спостереження.

Цьогорічний Великдень, мабуть, недарма збігся із ювілейною датою народження Буковинського Жайвора, у котрого низка творів цієї тематики: «Христос Воскрес», «Христос аімвіат», «Свят, свят». І ще одне. Широковідомий твір Сидора Воробкевича – «Заграй ми, цигане старий». Він упродовж усього творчого життя був на устах ще одного великого буковинця – співака Дмитра Гнатюка, котрого цими днями поховано у столиці України о тій порі, коли до раю одкрито Царські Врата.

Василь Джуран

Print Friendly

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>