шаблоны wordpress.

Студенти – про зустріч із В. Гільчуком

В останні осінні дні, а саме у п’ятницю 24 листопада, у Чернівецькій обласній бібліотеці для дітей відбулась зустріч з маловідомим, але надзвичайно талановитим прозаїком, поетом і драматургом Володимиром Павловичем Гільчуком. DSCN1989 Вступне слово, звісно ж, сказала директор бібліотеки – Кирилюк Лариса Миколаївна. Модератором та, власне, ініціатором цього заходу була кандидат філологічних наук, асистент кафедри української літератури філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Козачук Ніна Володимирівна, яка не тільки розповіла про стан сучасної літератури, але й задавала нашому гостеві чимало каверзних питань, але про це дещо пізніше…

Сам він родом з Чернівців, але ще у далекому 1976 р. покинув рідне місто і вже багато років проживає у Ніжині. Інтернет-користувачі можуть натрапити на помилку інформацію, адже там зазначено, що родом він теж з Ніжина. Ось Вам і одна з причин, чому живе спілкування з письменником не замінить ніякий, навіть найбездоганніший, сайт.

Окрім письменницької діяльності, Володимир Павлович досяг значних успіхів у спорті: цей завзятий марафонець у 64 роки зайняв 2 місце на змаганнях! Подумати тільки! І звідки ж у нього береться скільки сил та наснаги? Багатьом парубкам варто взяти у нього декілька уроків! Син, до речі, теж вдався у батька, хоча є лише напівмарафонцем.

Ніна Володимирівна одразу ж почала із приємних та дорогих серцю спогадів: згадала їхню першу зустріч, коли пан Гільчук здався надто скромним чоловіком, і дотепер, до речі, таким же залишився. А зустрілися вони 28 серпня, майже перед початком нового навчального року, на кафедрі української літератури філологічного факультету. Володимир Павлович несміливо постукав у двері і, увійшовши, запропонував літераторам прочитати свою нову книгу. Ніна Володимирівна завжди цікавилась сучасними літературними новинками, тож, безсумнівно, з радістю погодилась прочитати книгу, про що жодного разу у своєму житті не пошкодувала. На той час Володимир Павлович вже пробував себе у ролі молодого митця і брав участь у різних драматичних конкурсах (так, він не тільки письменник, поет, а ще й драматург). На одному з таких конкурсів пан Володимир посів почесне 3 місце. Особливе місце у його творчому доробку посідає п’єса «Вона», яку Ніна Володимирівна, та й сам автор, характеризують як моноп’єсу.

Як і будь-який поет-початківець, свою літературну діяльність Володимир Павлович розпочав ще з дитинства. Так, саме в такому юному віці він почав писати свої перші вірші. Батьки не вірили, що у Володимира в такому юному віці прокидається неабиякий хист до віршування. Вони взагалі не читали його вірші. Мати Володимира ознайомилась з його поезіями лише у 2008 році. Це, звісно, засмучувало поета, але він не зупинявся на досягнутому, результатом чого і є теперішній неоціненний творчий доробок.

Читати письменник навчився у 6 років, і першим твором, який він прочитав, була балада про Довбуша. Єдиною, певно, вадою була погана пам’ять, через яку завжди бідкався пан Володимир. Вже у 1962 р. він написав вірш про Леніна, коли йому було лише 10 років. Ця поетична спроба не залишилась непоміченою: малого Володимира запросили на телебачення, де він і мав змогу продекламувати свій вірш для всіх.

Як і у всіх, були в нього і вірші про кохання. Автор поділився своїми першими почуттями і розповів, що вперше закохався літературно. Тобто, першим коханням став літературний персонаж – це була 10-річна дівчинка Кеті. Пізніше, вже більш у зрілому віці, він почав писати так звані «датські вірші»: на ювілеї, іменини тощо. Наш гість також розповів, що захоплюється серією книг про «Гаррі Поттера» і навіть написав дослідження, присвячену цій фантастичній історії. На питання «Кого б Ви порадили прочитати?», пан Володимир, не задумуючись, назвав Філіппа Дікка.

Звичайно, спілкування не могло обмежитися лише питаннями про літературну творчість, цікаво ж було дізнатися і біографічні відомості. Навчався Володимир Гільчук у Чернівецькій загальноосвітній школі I-III ступенів №19, а згодом вступив до університету, і вгадайте на який факультет? – На фізичний! Так-так, навчання на фізичному факультеті сам письменник називає періодом фізики та лірики. На той час фізичний факультет був одним із найпріоритетніших, тож і Володимир Павлович не відставав від моди. Працював на військовому заводі 22 роки – до підполковника. Потім була невдала спроба самовисунення до Верховної Ради України, після чого, пізніше, працював лаборантом в інституті. З часом почав там же і викладати технічні дисципліни та охорону праці. Також був головою тендерної комісії. Не подумайте, що його професійна діяльність була спрямована лише у технічному руслі – він закінчив дворічні курси журналістики. У самого Володимира 3 дітей і, як чесно він сам зізнався, вони не читають його поезію, бо не мають на те часу. Він не засуджує їх, а, навпаки – розуміє і каже, що на їхньому місці вчинив би так само.

Який же письменник без творчого псевдоніма? І у нашого гостя він є – Володимир Робак (таке вже точно не відкопаєш на просторах всезнаючого Інтернету). Сам він себе називає класиком з постмодерністськими мотивами. Щоб визначити стиль, варто прочитати твори Володимира Гільчука: то або ліричні поезії, або іронічні драми, що наскрізь пронизані чорним гумором. Така вже це неординарна особистість, яка, безсумнівно, заслуговує щонайменше всеукраїнського визнання. На даний момент автор входить в 1000 кращих поетів Ніжина і стоїть на одному щаблі поруч із М. Гоголем, Є. Гребінкою, Є. Гуцалом та ін.

Анніта Бербенюк, 402 група, філологічний факультет ЧНУ.

 

Двічі ми мали можливість побувати на зустрічі із, поки що з мало відомим  широкому загалу , поетом та драматургом Володимиром Гільчуком. Родом він з Чернівців, закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Як розповідає пан Володимир, він  також мріяв закінчити філологічний факультет, але на той час в пріоритеті була професія інженера.

Спробував себе як поет у віці десяти років. Найперший свій вірш він склав усно, після відвідання Чернівецького краєзнавчого музею, але, на жаль, не записав його на папері. Батьки не вірили в талант свого сина,  тому він пише вірші потайки від батьків, ховаючи зошити. Але одного разу  написав вірш, присвячений Володимиру Леніну, який був надрукований у газеті, тоді ж уперше читав його на телебаченні (і через 55 років вдруге був запрошений на 2 телепередачі). У дитячому віці пише вірші про кохання, але, як зазначає сам автор,  не був закоханий. Під час навчання в університеті відвідує  літературну студію та пише поезію. Також займається професійним спортом.

Після закінчення університету пан Володимир отримує направлення на роботу. Переїжджає до Ніжина. Розповідає, що працюючи на заводі, пише  також вірші, але вони були переважно присвячені ювілейним датам керівництва. Спробував себе і в якості журналіста,  проте керівництво заводу на той час, як і все суспільство, було радянським, заборонило друкувати відгуки навіть на спортивні теми. Пан Володимир працював і викладачем. Видав  декілька збірок своїх поезій. В них відобразилося все життя автора.

Володимир Гільчук пише також чудові драми. В його доробку є поки що три драми: «Італьяно-Чорнобиле», «Коля», «Вона». Опублікована тільки драма «Італьяно-Чорнобиле». Нові неопубліковані п’єси ми мали змогу розіграти їх під час нашої зустрічі. Хочу зазначити , що драми є досить цікавими, на сьогоднішні злободенні теми життя, мають в собі чорний гумор, сарказм, іронію. Вже кілька років автор бере участь у літературному конкурсі «Коронація слова».

Прикро усвідомлювати, що така людина не є визнаною. Адже манера написання , оповіді в автора  яскрава. Хочеться , щоб таких людей визнавали, щоб «не обтинали таким людям крила».

                                                  Лейберюк Наталія, студентка 303 групи філологічного факультету  ЧНУ імені Юрія Федьковича.

Радість можна знайти лише у творчості –

 все інше тлінне і незначуще.

 А. Коні

Земля  помережана  стежками  людських  доль,  що  тягнуться  до  обрію,  зливаються  з  небом.  Відбувається  вічна  взаємодія  плинного  і  вічного. У  шаленому  вирі  буття  кружляє  людину  епоха. Знизу –  догори,  згори –  до  низу…  Кожен  іде  своєю  стежкою  пізнання  світу… Кожного  дня  ми  дізнаємося  щось  нове,  знайомимося  з  цікавими  і  талановитими  людьми. Нещодавно  мені  пощастило  познайомитись  із  надзвичайною  особистістю,  письменником,  марафонцем,  фізиком. Зустріч  проходила  у  теплій  атмосфері  бібліотечного  життя.

Володимир Гільчук – український письменник, перекладач, журналіст. Народився 23 листопада 1952 року в місті Чернівцях. Закінчив із відзнакою фізичний факультет Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Від 1976 року живе в місті Ніжині.

Пройшов трудовий шлях від майстра складального цеху до начальника спеціального конструкторського відділу на військовому заводі «Науково-виробничий комплекс „Прогрес” виробничого об’єднання „Арсенал”». Але  що  поробиш,  коли  душа  тягнеться  до  прекрасного – поетичної  творчості?

Дано  людині  Богом,  щоб  творити

І  велич  віднайти  у  творчості  своїй.

Все  навкруги  і  ближнього  любити,

На  цій  нужденній  страдницькій  землі. (авторське)

   Пан Володимир  розповідає,  що  на  перший  вірш  його  надихнув  образ  Олекси  Довбуша,  портрет якого  ще  дитиною  побачив  у музеї. Все  життя  чоловік  писав, але  вірші  приходилось  ховати  від  рідних… Вже  у  10  років  хлопчик  писав  про  кохання. Та тільки  у  2008  році  мати  дізналася,  що  син – письменник.

Нині  митець  слова  жартує: «Входжу  у  першу  1000  найкращих  поетів  Ніжина».

Письменник  скромно  читає  свої  вірші. На  мене  вони  справили  сильне  враження,  оскільки  дивували  глибиною  філософського  сприйняття  дійсності,  світу  і  себе  в  ньому.

Більше 10 років Володимир Гільчук працював у Ніжинському агротехнічному інституті Національного університету біоресурсів і природокористування України. Кандидат у майстри спорту з легкої атлетики, призер і переможець багатьох міжнародних марафонів.

Також закінчив факультет журналістики Ніжинського міського університету культури. Друкувався в міській, обласній та республіканській пресі, у колективних збірках Ніжинського університету імені Миколи Гоголя та Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Письменник  згадує,  що  колись  не  мав  навіть  можливості  друкуватися  під  власним  прізвищем,  а  використовував  псевдонім  –  Володимир  Робак.

Автор низки видань: книги есе «Не мовчи, Україно…» (1999), трьох книг поезій – «Я напишу про те, про що не можна…» (2008), «І не знаю навіщо…» (2012), «На терезах серця» (2016), літературно-критичної розвідки «Феномен Гаррі Поттера (нотатки книголюба)» (2010), книги прози (новели, оповідання, драматичні твори, статті) «До еліти» (2014).

Запитуємо про те, як  Володимир  ставиться  до  сучасних  письменників. Чоловік  чесно  висловлює  свою  думку: «Жадан  не  знає  життя».

Володар третього місця на Всеукраїнському конкурсі комедій «Золоті оплески» (2015), дипломант конкурсу перекладів поезій Р. Кіплінга (2015) і конкурсу одного вірша про рідний край «Чатує в століттях Чернеча Гора» (2016).

Не  зважаючи  на  таку  кількість  нагород  Володимир  Гільчук  веде  себе  дуже  скромно,  дивується,  що  ми, студенти,  взагалі  прийшли  на  зустріч  з  ним. Та  ці  хвилювання  даремні, бо  мені  було  дуже  цікаво. Найбільше  сподобалось  те,  як  розігрувалася  у  ролях  п’єса  нашого  гостя.

Гуцуляк Христина,  студентка 301 групи

філологічного факультету  ЧНУ імені Юрія Федьковича.

 

Print Friendly

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>