Стіни аудиторій – священні!

Кафедра літератури є структурним підрозділом філологічного факультету ЧНУ і розміщена відповідно у VI корпусі університету.

Шевченкова поезія – натхення для молоді!

Започаткований кафедрою конкурс читців Шевченкової поезії стає все популярнішим серед студентів ЧНУ та інших буковинських ВНЗ.

Scientia potentia est!

Працівники кафедри не лише регулярно беруть участь у різноманітних наукових конференціях, а й організовують їх у нашому університеті.

 

«З праху повстане нечитаний напис…»

22 вересня на філологічному факультеті з ініціативи кафедри української літератури відбулася презентація поетичної книги Григорія Тименка «На вулиці мертвого сонця», що побачила світ цього року в чернівецькому видавництві «Букрек» (це шоста книжка в рамках видавничої серії «Третє тисячоліття: українська поезія», поряд зі збірками таких авторів, як Леонід Талалай, Ігор Римарук, Анатолій Кичинський, Василь Герасим’юк та Інга Кейван). Презентоване видання стало справжнім відкриттям для присутніх, які вперше мали змогу відкрити для себе ім׳я Григорія Тименка, молодого поета початку шістдесятих, який пропав за невідомих обставин у Києві в 1968 році.
Допомагали відкривати творчий світ митця ініціатор видання збірки Григорія Тименка «На вулиці мертвого сонця» письменник, редактор «Буковинського журналу», директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук та актриса Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської Марина Піта. Представила гостей презентації доцент кафедри української літератури Світлана Кирилюк.

IMG_3458

 

Ще один пам׳ятник Шевченкові

Вересневої недільної днини у вельми давньому, ще старокиївських часів селі Олешкові, тоді навіть містові, що стояло у вервечці підкарпатських городів, де вишукувались Чернівці – Снятин – Коломия – Галич, – так ось у нинішньому селі Олешкові, що в Снятинському районі Івано-Франківщини, панувало небувале піднесення. Адже сюди завітала подія незвичайної ваги: в селі відкривали пам’ятник Тарасові Шевченку.

Спершу до місця на горбі, куди вели недавно споруджені сходи й де височіло загорнуте в біле покривало поетове погруддя, піднялися поважні духовні особи зі Снятинського деканату й низки церков району разом із групою світських людей, очолюваних Богданом Юрчуком, колишнім головою сільради, котрому громада завдячує багатьма добрими справами, а нині працівником однієї з київських установ, що очолив оргкомітет зі спорудження пам’ятника.

Під його орудою численна громада посвячується в суть події, з постамента спадає покривало, і перед присутніми постає до болю дорогий і рідний Тарас. Священики освячують бронзове погруддя Шевченка. Заслужений діяч мистецтв України Володимир Горбатюк, який приїхав на торжество з самого Канева, співає в супроводі бандури пісні на слова Великого Кобзаря, козацькі й стрілецькі мелодії.

DSC05147

Міжнародний симпозіум славістів

              2 – 3 жовтня цього року в Бухарестському університеті відбувся Міжнародний симпозіум «Дні слов׳янських культур у Румунії», в якому, крім господарів форуму, взяли участь науковці Хорватії, Болгарії, Польщі, Угорщини, Фінляндії, Росії. Україну представляв професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри української літератури Володимир Антофійчук.

DSC_5516

 

Зустріч із поетесою Тамарою Артемівною Севернюк

«… Я залишуся краплею світла
в темнім лоні рідної землі…»

   Її поетичний світ – глибокий і неосяжний, її талант – взірцевий і непохитний, її любов – то чисте світло на вістрях справжнього життя. Вона – Жінка, яка дарує неповторність думки, слова, чуття. Вона – лірична і мудра Тамара Артемівна Севернюк.

 

 

 

 

 

 

 

Сама не знаю, що воно таке –
Чи Божий дар, а чи покара вишня,
Що найсолодше те, яке – гірке,
А найсвятіше…
Найсвятіше – грішне.

Так рясно вишням родиться в саду,
Що був карально названий –
Любов’ю.
Поклич мене…
Я, звісно, не прийду.
Але – поклич…
Нехай тобі відмовлю.
(«Диптих натури»)

Я хотіла писати про диво,
Про вже зношене серце – в обнові,
Про п’янкі матіолові співи…
А пишу про незбулість любові.
…………………………………
А воно ж і писалось про щастя,
А воно ж і збувалося – диво.
(О.О.М)
   То диво сплетене із слів, із тембру голосу й емоцій, бо такий ліричний вступ у виконанні авторки цих рядків мала зустріч із відомою поетесою, журналістом, публіцистом Тамарою Севернюк, яка відбулася у День філолога 25 травня 2015 року на філологічному факультеті ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
Представляючи письменницю студентській аудиторії, голова Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України Василь Довгий зазначив, що цей рік у долі Тамари Артемівни ювілейний, яка у липні відзначатиме сімдесятип’ятиріччя від дня народження. З цієї нагоди письменниця вкотре звітує перед своїми читачами новими набутками у галузі літератури, у творчому доробку якої налічується уже 30 книг.
Тамара Артемівна є постійним учасником зустрічей зі студентством і цього разу письменниця презентувала дві нові книги, які не так давно побачили світ у чернівецьких видавництвах. Одна із новинок – книжка під назвою «Щоб пам’ять почула слова», яка на День Європи була відзначена нагородою «Книжка року». Своє нове творіння письменниця присвятила своєму «Навчителю», «духовній матері», авторці літературних перекладів із німецької, польської, італійської, румунської, французької мов – Зіновії Флоріанівні Пенюк.
Письменниця поринула у спогади і пригадала своє знайомство із Зіновією Пенюк, колишнім викладачем латини у Чернівецькому університеті, унікальною жінкою, яка відкрила юній студентці незбагненний світ літератури, мистецтва, культури в цілому й стала духовним поводирем молодому таланту. У своїй книзі «Щоб пам’ять почула слова» Тамара Артемівна про Зіновію Пенюк відгукується так: «Знаю, не одне серце стиснеться при звучанні цього імені, бо не одному, не сотням, а тисячам віддала вона скарбівню своїх знань, почуттів, задумів, проектів… І якщо не могла сама, то спонукала інших до праці, праці, праці…». От і успадкувала письменниця від своєї духовної матері любов до праці, до відкриттів, пізнання невідомого і не відкритого.
Як зауважила Тамара Артемівна, тривале проживання в оселі Зіновії Пенюк дало можливість зануритись у європейську літературу, познайомитися із відомими постатями, зокрема з письменницею Іриною Вільде, літературознавцем та перекладачем Анною-Галею Горбач, бути у вирі тодішнього літературно-мистецького життя Чернівців. Пригадувала письменниця й розповіді Зіновії Флоріанівни про відомого румунського композитора та диригента, одного із основоположників румунської класичної музики Чіпріана Порумбеску, які закарбувалися назавжди в пам’яті.
За словами поетеси, книжка «Щоб пам’ять почула слова», привідкриває завісу культурного розвитку буковинського краю, бо це «книга-сповідь перед часом і пам’яттю, яка теж потребує пам’яті».
А далі знову звучало поетичне слово, яке новим, свіжим подихом увійшло до останньої із тридцяти книг – «Коли задихається серце».

***
Коли задихається серце, очі вбирають світ.
Музика молитовна лине звіддалеки…
Кволість полює сили, зблідлі, як ранній глід.
Світ розсипає барви. Рука шукає руки.

Слово принишкло губиться в звуках передчуття,
Очі темнавить видиво: берег… човни… ріка…
Ближчає все віддалене – те, що і є – життя.
Ближчає і зникає. Руки шукає рука.

Теплий доторк до теплого – земної музики плин.
Слово вертає радісно звичний обіг речей.
Глід червоніє з радості. Навіть цвіте полин…
А серце до неба тулиться:

«Не затемни очей…»
Поезія Тамари Севернюк – немов життєдайна сила, яка допомагає вірити в себе, в любов і життя, яка надихає, пробуджує думку, пропагує найкращі людські чесноти: правду, вірність та чесність. В центрі постає Душа, яка «не має зморшок», яка живе доти, поки у неї є пожива.
Душа не здається мукам,
ні войнам, ані розлукам,
ні навіть навічним прощанням,
бо є в ній найвічніше – ти,
о, Любове…
Пише авторка про минуле: «Думаю: / Беззахисне моє, наше – радянське – минуле. / Хто як хоче – знущається над ним. / А там – дороги і долі наших людей, / нашої землі, нашої держави…/ Різні дороги. Різні долі. Різні люди. / Але ж – наші! / І я – звідти…».
Болить письменниці і сучасне: «Там убивають людину, / А тут випікають хліб. / Там сповивають дитину, / А тут забивають гріб. / Там прокладають дорогу, / А тут викорчовують брук. / Там молять Господа-Бога, / А тут – смертну зброю до рук».
Зустріч із Тамарою Севернюк, знаною не тільки в Україні, але й поза її межами, відбулася на одному подиху. Швидко минув час за спогадами, роздумами про минуле і сучасне, про буденне і вічне, про силу вічного слова, з якого мережаться рядки поетичного і прозового тексту.

Ольга Меленчук,
кандидат філологічних наук

Поетичні експерименти на літературній студії імені Степана Будного

26 лютого на занятті університетської літстудії імені Степана Будного зустрілися молоді автори, які чітко відрізняються своїми поглядами на поезію. Так, максимальною герметикою поезії дивував присутніх гість літстудії, студент історичного факультету ЧНУ Володимир Прайм, а меланхолійною лірикою, поєднаною з акторським талантом, чарувала студентка кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ Ксенія Вербовська.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Для присутніх було великою несподіванкою, скільки загадок може автор вмістити в одному тексті, скільки сенсів  і надсенсів містить кожна фраза – невтомний експериментатор і бунтар проти теоретичних норм Володимир Прайм і його конденсована поезія від самого початку поставили багато запитань. Наче про всю свою поезію висловився молодий літератор уже в першому декламованому вірші, розповівши про те, як «слова обростають правдою».