Версифікаційне новаторство поета визначаємо як запровадження нової для національної поезії віршової форми або використання нових елементів у вже відомій формі.
Віршове новаторство Лесі Українки складається з кількох сегментів: витворення нових форм на основі «розхитаного» силабо-тонічного відповідника античного гекзаметра, уведення в українську поезію поліморфного вірша, використання логаедичних конструкцій та ін.
Логаеди – це структури, які складаються з «мішаних розмірів» або в межах рядка, або в межах строфи і які обов’язково повторюються в інших рядках чи в інших строфах. Достатньо переконливими видаються міркування про логаеди російського віршознавця В. Холшевникова. Він зараховував до логаедів не лише строфи, у яких чергуються двоскладникові та трискладникові рядки, а й трискладовики з упорядкованою варіацією анакруз. Учений поділяв логаеди на строфічні та рядкові.
Зосередимося саме на цьому – логаедичному – сегменті версифікаційного новаторства поетеси. Поява логаедів у Лесі Українки зумовлена низкою причин. По-перше, це захоплення античністю, що супроводжувало поетесу впродовж життя; по-друге, це приклад деяких представників української (передусім – І. Франка), німецької (зокрема – Ф. Шіллера) та російської (насамперед – А. Фета) літератур, до творчості яких Леся Українка ставилася небайдуже. Таким чином у поетеси постають твори, які своєю формою схожі на логаеди, власне логаеди та їх деривати.
Дуже схожі на логаеди фрагменти драматичної сцени «Іфігенія в Тавриді» (1898) та драматичної поеми «Кассандра» (1907). В «Іфігенії в Тавриді» чергуються строфи та антистрофи хору. Перші дві виконані катренами Я 6, 2, 5, 2, третя – Я 5, 2, 5, 2. Три антистрофи є восьми – віршами Д 3, 3, 6Ц., 6Ц., 4Ц., 4Ц., 3; Д 4Ц., 4Ц., 3, 5, 3 та п’ятивіршами Д 2. Однак ці строфи – монометричні, тому вважати їх логаедами не можна.
У «Кассандрі» маємо чергування п’ятивіршів пеона ІІІ з терцетами пеона ІІІ 2, 2, Х3. Однак пеони ІІІ є лише однією з ритмічних форм хорея. Тому розміри фрагмента можна визначити як нелогаедичні: Х 4, 4, 4, 4, 4 і Х 4, 4. 3.
Уявлення про логаедизм навіває також діалог Лукаша і Долі у драмі-феєрії «Лісова пісня» (1911). Він складається з восьмивіршових «строф» Ан 2, 2, 2, 2 2, 2, Х6Ц., Ан2 (у І строфі на одну стопу анапесту менше). Розмір і окремої «строфи», і діалогу загалом – двостоповий анапест. Повторення подібних за будовою строф забезпечує лише зовнішню схожість на логаед.
Власне логаедами у творчості поетеси вважаємо структуру поезій «Співець» (1889), «Грай, моя пісне!..» (1890), «Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист…» (1902) та пісню Антея з драматичної поеми «Оргія» (1913). Перші три є строфічними логаедами з розмірами Д 4Ц., Амф 2, Д 4Ц., Амф 2; Д 4Ц., Амф 4Ц., Д 4Ц., Амф 4Ц.; Ан 4Ц., Х2, Ан 4Ц., Х2; четверта – рядковим з елементами строфічного і розміром Дк 4.
Деривати логаедів – це структури, у яких менше 75% строфи відповідають логаедичній будові. До них уналежнюємо будову творів «На мотив з Міцкевича» (1803 – 1894), «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…» (1905) та «Сон» (1910).
Розмір першої та другої поезій – неврегульовані трискладовики, третьої – чотиринаголосний дольник. У двох перших творах засвідчено чергування рядків, що є силабо-тонічними відповідниками окремих античних форм: гекзаметра та деривата елегійного дистиха. У віршах «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила…» та «Сон» поетеса вдається до цезурних скорочень.
Більшість Лесиних логаедів та їх дериватів характеризуються силабо-тонічними розмірами, лише пісня Антея з «Оргії» та поезія «Сон» мають дольникову будову.
Форма логаедів та їх дериватів у поетеси є експериментальною. Із семи розглянутих творів більшість (4) за її життя не друкувалися.
Лесині логаеди та їх деривати – цілком самостійні утворення. Вони є свідченням високого рівня версифікаційної майстерності поетеси, її віршового новаторства.
Доктор філологічних наук,
професор кафедри української літератури,
декан філологічного факультету
Борис БУНЧУК
