Нещодавно, у листопаді 2013 року в Україні відзначалось 95-ліття від дня народження Олега Кіндратовича Бабишкіна (4.11.1918 – липень 1991) – вченого-літературознавця і мистецтвознавця, доктора філологічних наук, українського письменника, члена Спілки письменників з 1950 року. З нагоди ювілею про Олега Кіндратовича вийшла книга «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього», відбувся вечір пам’яті у Галереї мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська академія», з’явилися публікації його вдячних учнів, вихованців факультету журналістики Київського університету у «Слові Просвіти», «Літературній Україні», «Урядовому кур’єрі».Одна зі статей «Багатогранна спадщина Олега Бабишкіна», авторства Івана Забіяки, доцента Київського національного університету імені Тараса Шевченка розпочинається дуже промовисто: «В українській літературі не було й досі немає авторитетнішого лесезнавця, як Олег Бабишкін» [6].
Про свого викладача В’ячеслав Брюховецький, нині – професор, почесний Президент На УКМА згадує: «Завжди усміхнений, привітний до студентів, часто у вишиванці – ніби аж виклично до сірості загальної атмосфери підозріливості й насупленості, він випромінював всепроникний, неподоланний життєвий оптимізм» [6].
Моє особисте візуальне враження, як і кожного, хто бачить фотографію Олега Кіндратовича – це осяйна усмішка сивочолого інтелігента, кругле обличчя доброї, обов’язково добропорядної людини і вірного сім’янина. І справді, родинним янголом була його люба дружина Зінаїда Павлівна.
А народився Олег Кіндратович Бабишкін 4 листопада 1918 року на Київщині, у місті Переяслав-Хмельницький. Закінчив Київський державний університет у 1941 році. Одразу після початку війни брав участь у воєнних діях на передовій. Пройшов фронтовими дорогами до Угорщини й Австрії. Мав важке поранення, куля ледь не зачепила серце.
Двадцять років – від 1945 до 1965 пропрацював науковим співробітником Академічного інституту літератури та у видавництві «Українська радянська енциклопедія». Захистив у 1949 році в Інституті української літератури ім. Т. Г. Шевченка кандидатську дисертацію на тему: «Повість «Земля»
О. Кобилянської. (У зв’язку з еволюцією творчості письменниці у 90-х роках минулого століття)». Цього ж часу стосуються 3 книги О. Бабишкіна про О. Кобилянську:
– стенограма публічної лекції «Ольга Кобилянська» (К., 1950, 36с.);
– літературно-критичний нарис «Ольга Кобилянська» (К., 1952, 80с.);
– нарис про життя і творчість «Ольга Кобилянська» (Львів, 1963, 192с.).
Широта інтересів вченого вражає – адже чи не щороку з’являються друком його нові книги: про Лесю Українку, Юрія Яновського, Михайла Стельмаха, Володимира Самійленка, Олеся Гончара, Агатангела Кримського та ін.
З 1965 року О. Бабишкін стає професором Київського університету, захистив докторську дисертацію про драматургію Лесі Українки.
Мистецтво а, зокрема, кіно українське і зарубіжне стало новою сферою наукових зацікавлень вченого-енциклопедиста. Інтерес до кінознавства
О. Бабишкіна, як припустила головний редактор журналу «Кіно-театр» Лариса Брюховецька, походив від часу написання книги «Юрій Яновський» (1957), з аналізу кіноспадщини письменника.
Як наслідок – з’явився великий пласт досліджень в цій царині: «Амвросій Бучма у кіно» (1966), «Українська література на екрані» (1966), «Сучасне кіномистецтво Заходу» (1968), «Кіномистецтво сьогодні» (1972), «Радянське багатонаціональне кіномистецтво» (1974), «Кінематограф сучасного Заходу» (1984) та ін. Не буде перебільшенням – стверджувати, що О. Бабишкін один із найавторитетніших українських кінознавців.
Власне, багатогранність вченого, як і його наукова плодовитість не може не вражати. Якщо говорити про вклад О. Бабишкіна в кобилянськознавство, то це, окрім дисертації і монографічних досліджень, томи виданих творів, ряд статей та наукових праць. Причому їх написання припадає на 1940-1960-ті роки, коли дослідження про письменницю тільки розгорталися. Олег Бабишкін часто був першопрохідцем у цій справі.
Серед опублікованих вченим статей про О. Кобилянську треба розрізняти:
1) виступи у періодиці науково-популярного характеру;
2) значно ґрунтовніші літературно-критичні нариси, які були передмовами до творів О. Кобилянської.
До першої групи належать публікації в тодішній пресі, зокрема, газетах «Літературна газета», «Радянська Україна», журналах «Жовтень», «Українська мова і література в школі», «Радянське літературознавство». Серед них ось ці, причому перша написана ще за життя О. Кобилянської:
– «Героїні повістей письменниці» (Літ. газета, 1940, 29 листоп.);
– «Робітниця свого народу (До 5-річчя з дня смерті О. Кобилянської)» (Лит. газета, 1947, 30 берез.);
– «Земля. О. Кобилянська. [До вистави у Чернівецькому укр. драм. театрі]» (Літ. газета, 1948, 15 лип.);
– «З історії боротьби прогресивних кіл української літератури за О. Кобилянську. [До 10-х роковин з дня смерті]» ( Літ. газета, 1952, 20 берез.);
– «Ольга Кобилянська (До 10-х роковин з дня смерті)» (Жовтень, 1952, №3);
– «Ольга Кобилянська і російська культура. [До 90-річчя з дня народження О. Кобилянської] (Рад. Україна, 1953, 27 листоп.);
– «Пісня серця, музика душі (До 100-річчя з дня народження О. Кобилянської)» (Укр. мова та література в школі, 1963,№9);
– «Майстерність портретної характеристики (Жіночі образи в творах О. Кобилянської)» (Рад. літературознавство, 1963, №6);
До другої групи із запропонованої класифікації можемо включити такі статті О. Бабишкіна:
– «Новели Ольги Кобилянської» (Кобилянська О. Новели. Ужгород, 1952, с. 3-23);
– «Ольга Кобилянська (1863-1942)» (Кобилянська О. Вибрані твори. В 3-х т. Т. 1, К., 1952, с. 5-36);
– «Ольга Кобилянська та чехи» (З історії чехословацько-українських зв’язків. Братіслава, 1959, с. 404-411);
– «Творчість Ольги Кобилянської. Літературно-критичний нарис» (Кобилянська О. Твори. В 3-х т. Т. 1, К., 1956, с. 5-64);
– «Три повісті Ольги Кобилянської» (Кобилянська О. Людина. Земля. В неділю рано зілля копала, К., 1955, с. 3-18).
Названі нариси передмови Олега Кіндратовича до різних видань творів Кобилянської, вирізняються характерним для наукового стилю, переднього слова академізмом, ґрунтовністю, розлогістю, всеохопністю життя і творчості авторки «Землі». Щоправда, і цим не можна знехтувати, – на них відбилася печать радянського бачення подій і явищ, і в оцінках слід зважати на час, коли писалося.
З-поміж названих особливо виділяється літературно-критичний нарис, що відкриває I том із тритомника творів Ольги Кобилянської, виданого Держхудлітвидавом України у 1956 році. Адже і обсягом – це 60 сторінок книжкового формату, і за кількістю розділів – 9 окремих, і, що важливіше – докладністю, залученням архівних і музейних фондів, широким цитуванням за автографами і першодруками. Як висновкував вчений, завершуючи просторий огляд життєтворчості Ольги Юліанівни: «Кобилянська була видатним письменником-людинознавцем, і тому її героїні, вихоплені з життя, розкрили перед читачем широкий світ людських почуттів, прагнень і жадань, порушили загальнонародні струни людської думки […]» [2, т.1, с.64]. До слова, стиль викладу самого О. Бабишкіна є читабельним, в міру складним, із певними художньо-образними вкрапленнями.
Ніхто інший із кобилянськознавців, крім О. Бабишкіна, першим проторував стезю академічного, наукового прочитання О. Кобилянської. Таким чином, саме цей вчений, родом із Київщини, ще пишучи кандидатську дисертацію, а пізніше – статті, передмови, лекції, монографії про буковинську авторку, першим, починаючи з 1940-х років проторовував дорогу у найбільш серйозній науковій творчості.
Їх вислідом стало тринадцять томів виданих творів Ольги Кобилянської, що передували 5-томнику, спорядженому до 100-річчя нашої письменниці (за участі Ф. П. Погребенника). Більше того, вказаний п’ятитомник теж друкувався за виданням Олега Бабишкіна, його тритомником 1956 року (як зазначено у т. 1-4). І лише п’ятий том вперше вмістив упорядкований Ф. Погребенником широкий епістолярій, статті та спогади О. Кобилянської.
Таким чином, Олег Кіндратович Бабишкін теж уперше упорядкував, підготував тексти, написав передмову й уклав примітки до двох тритомників 1952 і 1956 рр., збірки «Новели» (Ужгород, 1952), російськомовного збірника «Избранное» (Москва, 1953) (послесловие), видання трьох повістей: «Людина», «Земля», «В неділю рано зілля копала…» (К., 1955). І його робота як текстолога, визначника загальновідомого варіанта текстів, дослідника рукописів, автографів, Чорновиків, навіть графолога (а в Кобилянської був важкочитабельний, не розбірливий почерк!) заслуговує на визнання і добру згадку. Мусимо усвідомити, що й у цій ділянці праці Бабишкіну судилася роль піонера.
А ще ж численні авторські розвідки вченого, першою з яких стала стенограма публічної лекції, датована 1950 роком під назвою «Ольга Кобилянська». Друкований текст роботи мав 36 сторінок, і був виданий Товариством політичних та наукових знань Української РСР тиражем 15 тисяч екземплярів. Це була одна із перших спроб аналізу великої постаті через 8 років після її кончини.
Рецензент О. Єрмоленко, аналізуючи кілька видань подібного типу про українських письменників Панаса Мирного, Івана Франка, Михайла Коцюбинський, Василя Стефаника, Ольгу Кобилянську, відзначав: «Загальним недоліком рецензованих брошур є те, що автори [М. Пивоваров, Є. Кирилюк,
О. Білоус, З. Коцюбинська-Єфіменко, С. Крижанівський, О. Бабишкін. – Я. М.] не приділяють уваги аналізові художньої форми, мовних і стилістичних засобів та особливостей кожного письменника» [5, с. 71]. Розширений до 80 сторінок був наступний літературно-критичний нарис О. Бабишкіна «Ольга Кобилянська»
(К.: Держлітвидав України, 1952). У ньому вчений розглянув життєво-творчий шлях, проаналізував найвизначніші твори, причому біографічні моменти переплетені із творчим доробком. Завершуючи, Бабишкін підсумував: «Ольга Кобилянська пройшла складний творчий шлях. Було на ньому і піднесення, були й спади та збочення. Почавши писати невиробленою мовою, засміченою германізмами та діалектизмами, Кобилянська прислухалася до мови письменників наддніпрянської України і в своїй мовній практиці орієнтувалася на мову Києва і Полтави як основу української літературної мови». [3, с. 80].
Згадані праці стали підготовчими до великої монографії Олега Кіндратовича Бабишкіна, яка є важливим здобутком кобилянськознавства, − «Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість» (Львів, 1963), видана до 100-річчя видатної письменниці. У ній вчений використав багато неопублікованих раніше документів та матеріалів, дав аналіз творів О. Кобилянської на тлі української та світової літератури.
У родинній книгозбірні професора Богдана Мельничука зберігається ця праця із автографом Бабишкіна: «Шановному Богданові Мельничуку на добре знайомство. 30.XI.63. Чернівці». І – підпис автора.
Прикметно, що кобилянськознавець динамічно і стисло виклав факти біографії Кобилянської у пропедевтичному розділі «Сторінки біографії», а аналіз творчості подав у розділах, найменованих за назвами – від «Людини» до «За ситуаціями».
Окремої періодизації життєво-творчого шляху О. Бабишкін не пропонував, як пізніше Н. Томашук (у книзі 1969 року). читаємо: […] «Науковий характер дослідження не вплинув негативно, як це іноді буває, на літературний стиль книги. Навпаки, нарис Олега Бабишкіна читається з інтересом саме завдяки живому, невимушеному і багатому за змістом слову літературознавця» [4]. Інший рецензент – Яків Клименко у «Радянській Україні» в статті «Царівна з високих гір» зазначав, що «боржниками перед пам’яттю письменниці – орлиці є літературознавці-дослідники, що досі скупилися на глибокі розвідки про неї» [7]. Він констатував: «Книжка О. Бабишкіна багата на дослідницьку думку» [7].
Ця монографія, що передувала появі наступних – Н. Томашука, М. Лещенко та ін., акумулювала авторське бачення Кобилянської і першопрочитання її творів. Це був важливий крок у поступі кобилянськознавства.
Як і загалом діяльність професора Олега Кіндратовича Бабишкіна у видавничій та науковій сферах, її значення непересічне. Варто віддати належне цьому плідному професоровому чинові.
Ярослава Мельничук
Література
- Бабишкін Олег. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. − Львів: Кн.-журн. вид-во, 1963. − 192с.
- Бабишкін Олег. Творчість Ольги Кобилянської: Літературно-критичний нарис // Кобилянська Ольга. Твори: В 3т. / Літ.- крит. нарис, упоряд. тома і прим. канд. філол. наук О. К. Бабишкіна. – Т. 1. – К.: Держхудлітвидав України, 1956. − С. 5-64.
- Бабишкін О. К. Ольга Кобилянська: Літературно-критичний нарис. – К.: Держхудлітвидав України, 1952. − 80с.
- Вартанов Гр. Нарис про Ольгу Кобилянську // Рад. Буковина. – 1964. – 18 серп. – С. 4.
- Єрмоленко О. Ф. Літературно-критичні нариси про класиків української літератури // Вісник Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки. – Вип. 1. − К.: В-во АНЧРСР, 1951. – С. 62-71.
- Забіяка Іван. Багатогранна спадщина Олега Бабишкіна // Слово Просвіти. – 2013. − Ч. 43. – 31 жовт. – 6 листоп.
- Клименко Яків. Царівна з високих гір // Рад. Україна. – 1963. – 26 листоп. – С. 3.
- Олег Бабишкін // Письменники Радянської України. 1917-1987: Біобібліографічний довідник / Упоряд. В. К. Коваль, В.П.Павловська. – К. : Рад. Письменник, 1988. – С. 46.
