Володимир Вознюк – кобилянськознавець

Володимир Оксентійович Вознюк – відомий поет-лірик, автор дев’яти поетичних збірок, низки публікацій у періодиці, член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, нагороджений преміями імені братів Лепких, Д.Загула, С.Воробкевича, П.Тичини, О.Кобилянської, Т.Мельничука, Р.Федоріва, О.Романця. Знаний В.Вознюк і як культуролог, Заслужений працівник культури України, автор книги лекцій з культурології.Проте основне, стрижневе його амплуа є незмінним протягом чотирьох десятиліть. В.Вознюк – кобилянськознавець. Від 1972 року, одразу після закінчення філологічного факультету Чернівецького університету, він працює у літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської в Чернівцях. Одноповерховий будинок із садом на вулиці Дмитрова, 5, де мешкала письменниця у 1929-1942 роках, звідки була похована і який від 27 листопада 1944 року є її музеєм, став і для В.Вознюка рідним домом. Це тут він працював спочатку науковим працівником, потім – старшим науковим працівником, а з 1986 року є беззмінним директором музею. Вже цей факт свідчить про його дотичність до постаті О.Кобилянської. Але для когось, можливо, це була б тільки дотичність, для В.Вознюка – це справа життя,адже плідно працював і працює над дослідженнями у галузі українського літературознавства, переважно у тій його ділянці, що вивчає життя і творчість Ольги Юліанівни Кобилянської (1863-1942). Серйозно зацікавився цією проблематикою ще від початку 1970-х років. І отримував схвалення й допомогу першого директора ЧЛММК – Олени Кононівни Коваленко.

Спочатку, як це і прийнято, місцем для оприлюднення була буковинська (а пізніше, й загальноукраїнська) преса. Переважно тодішні обласні газети «Радянська Буковина» та «Молодий буковинець».

Якщо проаналізувати тематику публіцистики В.Вознюка, то можемо виділити:
1) Теми, характерні для 1970-80-х рр., позначені впливом часу й ідеології:
– «Здобуте щастя не віддамо нікому!: Ольга Кобилянська в роки Великої Вітчизняної війни» (Рад. Буковина, 1975, 11 травня);
– «…Інша дорога постала»: зв’язки Ольги Кобилянської з Радянською Україною» (Рад.Буковина, 1980, 26 вересня).

2) Статті, теми яких дотичні до інших видів мистецтв (оперного, театрального):
– «Опера «У неділю рано…» знову на сцені» (Рад. Буковина, 1976, 12 червня);
– «Земля» О.Кобилянської в Канаді» (Рад.Буковина, 1976, 30 листопада).

3) Ряд музеєзнавчих публікацій, які фіксували буття музею 1970-2000-х рр.:
– «Зошити з народними піснями: З фондів музею Ольги Кобилянської» (Рад.Буковина, 1979, 18 травня);
– «Музей у Димці» (Рад.Буковина, 1981, 9 січня);
– «Нова експозиція музею» (Рад. Буковина, 1986, 19 липня);
– «Тут ніколи сліпо не виконували вказівок про вилучення» (Мол.буковинець, 1994, 20-26 листопада);
– Інформація, записана І.Садовою з уст В.Вознюка «В Ольги Кобилянської вкрали паркан, ще залишилася «Земля» (Мол.буковинець, 1996, 16 лютого);
– «Історія без трьох крапок» (Мол. буковинець, 2003, №137-139).

Усі ці виступи мали на меті поінформувати про новинки музею, привернути увагу до його проблем, переосмислити історію досліджень про О.Кобилянську в контексті радянського і нового, пострадянського суспільства.

4) Окремий пласт публікацій, присвячених віднайденню і поверненню в Україну у 1974 р., а потім – републікації щоденників О.Кобилянської:
– «До людей за любов’ю…»: Над сторінками неопублікованих щоденників Ольги Кобилянської» (Вітчизна, 1977, №5);
– «Перші порадники Ольги Кобилянської: По сторінках щоденника письменниці» (Рад. Буковина, 1978, 18 лютого);
– «Ольга Кобилянська: «Між своїми солодкими горами»: Фрагменти з щоденника» (Україна, 1978, №21 (травень)).

5) Статті, тема яких – зарубіжжя і зв’язки із країнами Європи:
– «Творчість О.Кобилянської в Латвії»(Рад.Буковина, 1978, 28 травня);
– «Є ще для кого працювати…»: Ольга Кобилянська і українська еміграція» (Буковин.віче, 1991, 21 травня);
– «Знають і вивчають за рубежем» (Буковин. віче, 1992, 21 березня).

6) Статті, присвячені персонам, пов’язаним з О.Кобилянською – братам Степанові, Юліанові, досліднику-кобилянськознавцю Дмитрові Косарику:
– «Київський гість Ольги Кобилянської» [Про Д.Косарика] (Рад.Буковина, 1979, 2 листопада);
– «Свого авторства не вказував…: До 125-річчя від дня народження С.Ю.Кобилянського» (Буковин. віче, 1991, 5 січня);
– «Геній у малюванні» [Про С.Ю.Кобилянського] (Мол.буковинець, 1996, 12 січня, с. 5);
– «…Любий вчитель латинської мови» [Про Ю.Ю.Кобилянського] (Мол.буковинець, 1997, 10 січня).

Підсумовуючи сказане, наголосимо, що публіцистика В.Вознюка (нами проаналізовано понад 30 статей) є різновекторною, охоплює широке коло проблем. Дуже часто вона є трампліном для появи окремих монографій, яких вийшло на сьогодні дві.

Перша – «Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки» з’явилась 1983 року в київському видавництві «Дніпро». Саме нею В.Вознюк упевнено заявив про себе як про сформованого, компетентного, цілеспрямованого дослідника в галузі кобилянськознавства. Книгу рецензували доктори філологічних наук В.Л.Микитась (Київ), М.Й.Шалата (Дрогобич), їй дали добру оцінку критики. Окрім того, вона була надрукована немислимим, як за нинішніми мірками, тиражем – 12 тисяч екземплярів, що теж посприяло її поширенню. А популярність цій книзі В.Вознюка забезпечили скрупульозність у дослідженні генеалогії роду Кобилянських, дбайливість в аналізі щоденників, автобіографій, спогадів, записаних книжок, листів письменниці, епістолярію усієї родини, записок, інших музейних (експонованих і архівних) матеріалів.

Як засвідчила перша монографія, для В.Вознюка-кобилянськознавця не існує незнаних фактів, невідомих імен, дотичних до Кобилянської, нерозпізнаних фотографій, непрочитаних рукописів. Щодо змістового наповнення, то кожен із 8-ми розділів має своє спрямування, свій лейтмотив. В.Вознюк не має на меті, як його попередники, – Ю.Кобилецький, О.Бабишкін, Н.Томашук, М.Лещенко – дати повний виклад життєво-творчого шляху О.Кобилянської. Він концентрувався навколо малодосліджених аспектів, переважно біографічних моментів і повідав у цьому плані багато нового.

Однак суто творчих питань торкався мало, за винятком щоденників, спеціально не зосереджувався на прозі О.Кобилянської.

Уже з цієї книги помітно, що В.Вознюк виробив свій стиль у підборі назв до розділів – це короткі влучні фрази (зрідка – запозичені з його публіцистики): «Родина Кобилянських», «Над сторінками щоденника», «Думки про літературу», «Протистояла чорній віхолі». Зміст деяких розділів виявився співзвучним радянській епосі, в яку він був написаний. Проте це аж ніякою мірою не є доріканням автору: мусимо сприймати кожен текст у контексті доби, пам’ятаючи про час і умови його створення. Часто книга просто не побачила би світу без відповідного «ідеологічного обрамлення».

Нині перша ластівка В.Вознюка-науковця «Про Ольгу Кобилянську» посіла своє місце у ряді праць із кобилянськознавства, написаних у 1980-ті роки, та й загалом у другій половині ХХ ст. Без неї жоден із дослідників-наступників не обходиться, це є широко цитована, практично обов’язкова лектура з нашої проблематики. Певною мірою невгасима жага дослідника, а також скрупульозне збирання інших, найновіших фактів, можливо, й бажання уникнути хиб, – призвело до появи другої книжки.

Це біографічно-краєзнавча монографія В.Вознюка «Буковинські адреси Ольги Кобилянської» (Чернівці: Книги-ХХІ, 2006). У кобилянськознавстві таких монографій раніше не було. Сам же автор почасти підходив до реалізації цього задуму, практикуючи в такому жанрі, як музейний путівник. Зокрема, у співавторстві з Гарафиною Сандуляк видано путівник «Музей-садиба О.Кобилянської в Димці» (Ужгород, 1981), а одноособово – «Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської» (перше видання – Чернівці, 2003, друге, з англомовним перекладом – Чернівці, 2004).

Однак путівник по музею – це усталений, знаний жанр зі своїми канонічними вимогами, нормами і методичними прийомами, тоді як біографічно-краєзнавча монографія – жанр не знаний раніше. Адже В.Вознюк крізь призму місцевостей і будинків, фактично через екстер’єр дому та його інтер’єр прагнув подати життя і творчість О.Кобилянської. Поле для досліджень автор окреслив так: міста Південної Буковини, де минули дитячі й юнацькі роки О.Кобилянської – Гура-Гуморулуй, Сучава, Кімполунг; с. Димка; а потім – м. Чернівці, де письменниця мешкала у 13 різних будинках.

Книга структурується на 8 розділів, доповнених передмовою, післямовою, переліком літератури. Бібліографічний принцип «ad viso» властивий і праці дослідника й музеєзнавця В.Вознюка. Проте опис побаченого вчений помножив на ґрунтовне знання музейних і архівних матеріалів (зокрема з Державного архіву Чернівецької області та ЧЛММК). Специфіка краєзнавчої монографії зумовила й використання джерел, що дуже рідко фігурують у працях літературознавців, як-от: домові книги, карти-схеми Чернівців початку ХХ ст., план родинного будинку в Димці кінця ХІХ ст. Думається, саме це істотно доповнює існуючі досі кобилянськознавчі праці.

Віриться, що в царині літературознавства В.Вознюк напише ще чимало. Адже життєве кредо нідерландців – «я збережу» – (про яке дізнаємось із книги його дорожніх есеїв) є і життєвим кредо самого поета, прозаїка, публіциста, кобилянськознавця, музейника, педагога і культуролога.

Ярослава МЕЛЬНИЧУК

Література

  1. Вознюк В. Буковинські адреси Ольги Кобилянської. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. – 276 с.
  2. Вознюк В. Єднала щира дружба// Молодий буковинець. – 1973. – 25 листоп.
  3. Вознюк В. «Я роджена на Буковині в малім містечку…»// Буковина. – 2003. – 26 листоп.
  4. Мельничук Я. Мандри плідні і корисні: Ольга Кобилянська з біографічно-краєзнавчого ракурсу// Дзвін. – 2009. – №2. – С. 150-152.
Print Friendly, PDF & Email
Опубліковано у Наукові публікації | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.