Коли святкувалося 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича проводилась Міжнародна ювілейна наукова конференція ″Ольга Кобилянська в культурному просторі findesiecle″ (25-26 листопада 2013 року).
У доповіді на пленарному засіданні з уст Богдана Мельничука почули, що він уже 50 літ вшановує нашу велику письменницю, оскільки ще у 1963 році, будучи аспірантом, брав участь у визначенні її сторіччя. А його стаття ″Битва за красу″ – мікроаналіз новели О. Кобилянської ″Битва″ – була першим дослідженням у своєму роді в нашому літературознавстві [1]. Спонукав аспіранта її написати досвідчений уже кобилянськознавець Ничипір Олександрович Томашук. Так із цієї праці, уривок з якої, до речі, стараннями Федора Погребенника увійшов до 8-томної ″Історії української літератури″ (т.5), розпочався великий і славний творчий поступ Богдана Івановича.Нині він відомий поет, публіцист, критик, літературознавець, педагог, Заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, нагороджений медаллю ″Будівничий України″, лауреат ряду літературних та мистецьких премій. З 1997 року – доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури ЧНУ імені Юрія Федьковича. Є автором ряду поетичних, сатирично-гумористичних, художньо-публіцистичних видань, літературознавчих монографій, більше тисячі наукових, енциклопедичних, науково-популярних і публіцистичних статей.
Важко вибрати якусь одну галузь, в якій плідно працює Богдан Мельничук. Адже це і жанрологія, зокрема, специфіка драматичної поеми; історико-біографічна література від початків до сьогодення України і зарубіжжя; шевченкознавство, художня шевченкіана, франкіана, краєзнавство Буковини і Покуття.
Чому Покуття, адже цей чоловік вже шість десятків років живе і працює на Буковині? Бо народився Богдан Іванович Мельничук 19 лютого 1937 року у маленькому покутському селі Олешків, нині – Снятинського району Івано-Франківської області у родині селянській, яка осиротіла у 1945 році. Іван Михайлович, батько його та меншої сестри Олесі загинув на фронті під Кенігсбергом, залишивши маму, Параску Андріївну, в пожиттєвій тузі.
Доля спонукувала старшого змалку працювати, а серце тягнулося до книжок, які почав пізнавати, навчаючись в Олешківській семирічці та Заболотівській середній школі. У 1954 році юнак, який віршував, дописував у районку і в десятому класі вже опублікував рецензію на збірку Дмитра Павличка ″Любов і ненависть″ в обласній газеті ″Прикарпатська правда″, вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету. У студентські роки ще й заприятелював зі Степаном Будним, Наталією Кащук, Анатолієм Добрянським, Тарасом Мельничуком, Віталієм Колодієм.
Навчання було справді ″сродною працею″, адже багато доброго почерпнув від старших викладачів, а пізніше колег: Василя Максимовича Лесика, Олекси Стратоновича Романця, Олександра Івановича Губаря, Степана Івановича Дігтяря. Учнем Б. Мельничук виявився дуже сприйнятливим, талановитим, вдячним.
У 1959 році, вже закінчуючи філологічні студії, обдарований юнак видав першу книжку поезій під назвою ″Розквітай, мій краю!″ і виявив себе вже сформованим літератором.
Відшліфовувати майстерність допомогла співпраця із газетами ″Радянський студент″, особливо ″Радянська Буковина″, в останній працював власкором у 1960-1962 роках, журналістом у відділах сільського господарства, пізніше – культури.
А з 1 вересня 1965 року і до сьогодні працює на кафедрі української літератури Чернівецького університету – спочатку лаборантом, старшим лаборантом, викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором.
Разом із сердечним другом – порадником Анатолієм Миколайовичем Добрянським обирали тему для кандидатської роботи з ряду можливих. Погоджено було таку: ″Жанр драматичної поеми в українській радянській літературі″, яку успішно захистив Богдан Мельничук у 1974 році. А літературно-критичний нарис ″Драматична поема як жанр″ ( К.: Дніпро, 1981) приніс відомість в колах дослідників.
Наукові пошуки тривали, як і робота над докторською дисертацією, тема якої: ″Проблема історичної та художньої прози в українській історико-біографічній літературі ( від початків до сьогодення)″ (Львів, 1997).
Такими були сходинки зростання, а поза ними – щоденна, буквально щогодинна праця за робочим столом, у бібліотеках, архівах, невипадково у вірші Б. Мельничука є рядки:
Тільки б відкрутилася неділя.
Пустотливим листом у траву.
Тільки б пережити це безділля,
А роботу я переживу! (1998) [3, с. 127]
Нині в українському літературознавстві ім′я Богдана Мельничука заслужено знане, бо він знайшов свою нішу, заповнюючи прогалини, відкриваючи забуті імена. У поезії, публіцистиці має сформований стиль, щире і проникливе слово. У щоденній викладацькій праці – добрий пошанівок і авторитет серед ряду студентських поколінь. А у буковинському краї – він дуже темпераментний оратор, лектор, популяризатор краєзнавства у музеях, бібліотеках, школах, на різних культурницьких акціях, просвітянин у найширшому значенні, багатолітній керівник літературознавчих студій імені Степана Будного, що діє на філологічному факультеті ЧНУ.
Окрім членства з 1983 року у Національній спілці письменників України, яким дуже пишається, міг би бути, без сумніву, членом ще принаймні двох спілок – журналістів та краєзнавців, таким плідним є його доробок.
А ще – Богдан Мельничук, як вчений – енциклопедист є членом кількох спецрад із захисту кандидатських та докторських дисертацій; був науковим керівником молодих дослідників, які успішно захистилися.
Немало доброго робив і робить Богдан Іванович, пропагуючи красне письменство на радіо й телебаченні, а особливо у статтях, друкованих у пресі, як у ″Літературній Україні″, ″Слові просвіти ″, ″Слові і час″, ″Дзвоні″, і в обласній – ″Буковинському журналі″, ″Буковині″, ″Буковинському вічі″, ″Чернівцях″, ″Молодому буковинці″.
З величезного об′єму його публіцистики виділяємо 30 виступів, присвячених Ользі Кобилянській. За тематичним вектором статті можна поділити на такі групи:
1) літературознавчий аналіз творчості самої письменниці;
2) художня і мистецька кобилянськіана – твори про письменницю;
3) републікація призабутих текстів О. Кобилянської та її сучасників;
4) рецензії на книги про Ольгу Кобилянську, видання її творів;
5) інше.
У першій, виділеній нами, групі класифікації яскраво виділяється вже згадувана стаття ″Битва про красу″ (Вінниця, 1963), опублікована у збірнику статей до 100-річчя письменниці [1]. До речі, Богдан Мельничук редагував увесь збірник, до якого увійшли публікації тодішніх університетських викладачів, а молодому тоді аспірантові його науковий керівник
Г. І. Сінченко доручив бути редактором збірника, як досвідченому журналістові і філологові з чуттям мови. Напевно, це був початок формування його редакторської вправності, адже усі наступні ювілейні збірники, готував і редагував також Богдан Іванович. А його гордістю є і донині пам′ятна робота з організації ювілейних вшанувань письменниці, підготовка програм до конференцій, забезпечення як наукової, так і організаційної, і навіть суто побутової сторони. А заключним акордом щоразу ставало видання збірників наукових праць, повідомлень і доповідей. І щоразу це робилося скрупульозно, що і забезпечувало якість кінцевому продукту.
Узагальнюючий матеріал про життєтворчість Ольги Кобилянської літературознавець Б. Мельничук подав у розділі колективної монографії ″Чернівці: Історія і сучасність″, за редакцією В. Ботушанського, присвяченої 600-річчю нашого міста. Розділ ″Сторінки літературного життя в Чернівцях″ містить стислий комплексний оглядовий матеріал з історії розвитку українського письменства Буковини, зокрема і ″величавої духовної квітки″ (за висловом Олеся Гончара).
Виходячи із вужчої спеціалізації вченого – як дослідника історико-біографічної літератури, можемо представити чисельно значну групу публікацій про кобилянськіану. Це художні твори про нашу письменницю, у першу чергу поезія, а далі проза і драматургія, що їх системно аналізує Б. Мельничук у статтях:
– “У вінок “гірській орлиці” (Рад. Буковина, 1969, 22 берез.);
– “Найкраща в нації дочка”: Художнє слово про О. Кобилянську (Буковина, 1993, 1 груд.);
– “Найкраща в нації дочка”: Художнє слово про О. Кобилянську (Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Вип. 58-59, Чернівці, 1999, с. 12-18);
– “Найкращі хвилини були в мене, коли я писала…”: Над сторінками художніх творів про О. Кобилянську (Буковина, 2009, 27 листоп.);
– “Проблеми художньої інтерпретації постаті О. Кобилянської та інших класиків української літератури” (Наук. вісн. Чернів. ун-ту, Чернівці, 2011, Вип. 545-546, с. 9-16);
– “Шляхи і способи художнього осмислення постаті й творчості Ольги Кобилянської” (доповідь на Міжнародній науковій конференції “Ольга Кобилянська в культурному просторі fin de siecle״).
Лейтмотивом публікацій Б. Мельничука цього спрямування еволюційних процесів у художньому осмисленні постаті Кобилянської, починаючи від початку XX століття і до нашого часу. У поезії – це чудові твори, перший з яких належить Богданові Лепкому – прочитавши “Битву” (1905) та чотири вірші Христі Алчевської (перший – 1908р.). Знаємо, що буковинка була глибоко шанована сучасниками, а серед них – і автори різних поетичних присвят, як-от Микола Марфієвич, Олекса Стефанович, Олександр Олесь, Уляна Кравченко, Павло Тичина, Володимир Сосюра та ін.
Поетично обдарований і прагнучий досконалості науковець прискіпливо аналізує тексти, зважаючи на акценти часу, в який вони були написані, виділяючи їхні формально-художні знахідки.
Серед прозових речей інтерпретує нарис Дмитра Косарика, повість-спогад Ельпідефора Панчука “Гірська орлиця” та його ж роман-есе “Кобилянська”, твори Валерії Врублевської “Емансипантка” та “Шарітка з Рунгу” твір Яни Дубинянської про Ольгу Кобилянську та ін.
У драматургічній кобилянськіані Б. Мельничук зупинив погляд на п’єсах Ярослава Яроша, Василя Вовкуна, Світлани Новицької, п’яти творах про Кобилянську цього найменш поширеного жанру.
До слова, ще пишучи монографію “Випробовування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)” Богдан Мельничук дуже докладно аналізує кількасоттомний масив творів цього жанру, героями яких були Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський і Леся Українка, і, безперечно, Юрій Федькович та Ольга Кобилянська. Тут учений, йдучи за чіткою хронологією, досліджує різні аспекти формування і функціонування біографічного жанру, зокрема, і “труднощі становлення (20-ті роки)”, “парадокс тридцятих”, “у часи важких випробувань (40-ві − 50-ті роки), “повторення парадоксу чи спроба поступу? (60-ті – початок 90-х)”, простеживши й появу творів про Ольгу Кобилянську. Лейтмотивом не тільки цієї книги, а й усієї наукової творчості Б.Мельничука є пошук істини, точність у деталях, фаховість в підходах, толерантність в оцінках.
Третім розділом пропонованої класифікації публіцистики шанованого професора, і ще одним його науковим інтересом є уважне студіювання архівів, музейних фондів, бібліотек, і навіть збирання раритетів друку. Звідси і виокремилася републікація призабутих текстів пера О. Кобилянської та її сучасників. У цьому векторі статті:
– “Буковинка про буковинку”: [стаття у співавторстві з Наталею Мафтин та републікація відгуків Ірини Вільде на роман “Апостол черні” О. Кобилянської] (Буковинський журнал, 1992, №2-3);
– ″Призабуті сторінки”: [стаття і публікація невідомих матеріалів О. Кобилянської “Подяка ж тобі, велика українська громадо” і ″Три книжки″] (Буковина, 1992, 26 берез.);
– ″Якби вам довелося сидіти у в’язниці…″: Шість давніх відлунь з чотирьох держав (Перевал (Івано-Франківськ), 1992, №3-4);
– ″Ще одна призабута сторінка″: [стаття та публікація матеріалу О. Кобилянської ″Уприємнили мій побут в Празі″ (Буковин. віче, 1993, 27 листоп.);
– ″Ще одна призабута сторінка″ (світ ідей О. Кобилянської: Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 130-річчю від дня народження О. Кобилянської, Івано-Франківськ, 1993);
– ″В душі краса і Україна, як двоєдиная зоря″: Над сторінками одного призабутого видання″ (Дзвін, 1998, №11-12).
Як бачимо, завдяки любові професора до пилу бібліотек та активній пошуковій жилці друком з′явилися мало, а то й зовсім незнані речі, що становлять рідкісні родзинки до творчої біографії великої емансипантки. Маючи у домашній книгозбірні раритетний екземпляр ″Альманаху″, складеного др. Левом Когутом і виданого 1928 року в Чернівцях на пошану 40-літньої літературної діяльності О. Кобилянської, буковино – і літературознавець поділився розповіддю про нього на сторінках ″Дзвону″.
А віднайдена ним у львівському журналі ″Світ″ за 1929 рік цікава анкета шести українських письменників, у тому числі Кобилянської, стала завдяки Б. Мельничуку широко цитованою і згадуваною.
У виданні 2011 року малознаної прози письменниці ″Огрівай, сонце…″ також посіла належне місце під назвою ″Три книжки″, як і інші знахідки. Так само, як і відгуки Ірини Вільде на роман ″Апостол черні″, що їх ми цитуємо у передмові до роману, виданого 2012 року, який, до слова, став переможцем ″Книги року″ в номінації ″Проза″.
Важко переоцінити значимість таких републікацій, які виявляють вміння дослідника вишукувати духовні скарби і цим самим, робити відкриття у сфері культури.
Якщо зауважили, четвертою позицією в класифікації є рецензія – на книги, дотичні до імені О. Кобилянської. Їх чимало, адже у жанрі рецензії критик літературного процесу на Буковині й в Україні, та й зарубіжжі Богдан Мельничук виступає часто, не пропускаючи книжкових новинок, перечитуючи і даючи оцінку працям і початківців, і маститих колег по перу.
У нашому випадку це такі:
– ″Віддаючи шану славетним″: [про книгу ″Вшановуємо славетних″, присвячену Григорію Сковороді та Ользі Кобилянській] (Рад. Бук., 1973, 3 черв.);
– ″Пенати, гірської орлиці″: [рецензія на путівник В. Вознюка Г. Сандуляк ″Музей-садиба О. Кобилянської в Димці″, Ужгород, 1981] (Рад. Бук., 1981, 14 черв.);
– ″Образ письменниці″: [рецензія на книгу О. Кобилянської ″Слова зворушеного серця″, упорядковану Ф. Погребенником] (Вітчизна, 1983, №11);
– ″Слова зворушеного серця: про нові видання письменниці″ (Рад. Бук., 1983, 25 листоп.).
Б. Мельничук не обминув увагою нові здобутки кобилянськознавства, найбільшим з яких було у 1980-ті роки першовидання ″Щоденників″ письменниці у перекладі У. Панчука та Є. Поповича у книзі ″Слова зворушеного серця″ (К.: Дніпро, 1983), про яку наш дослідник висловився: ″книжка, що доносить до читача неповторний у своїй привабі образ письменниці, нею самою створений″ [4, с.195].
Розглядаючи нові видання творів О. Кобилянської, Б. Мельничук спрогнозував перспективи в цій царині: це ″важливий крок на шляху до багатотомного зібрання творів письменниці, з якого вона, слід сподіватись, постане в усій красі й неповторності звершеного″ [5, с. 3].
Варто наголосити, що нині авторитетний вчений є членом редколегії десятитомного зібрання творів Ольги Кобилянської, яке почало виходити у 2013 році в чернів. вид-ві ″Букрек″ з ініціативи науковців ЧНУ та ЧЛММК.
Окремою позицією можемо виділити статті-звіти про проведені заходи, зокрема конференції до ювілеїв О. Кобилянської; а також сюди належать статті-узагальнення про постать письменниці:
– ″Величава духовна квітка Буковини″: 27 листопада виповнюється 125 років з дня народження Ольги Кобилянської (Рад. студент, 1988, 18 листоп.);
– ″Ольга Кобилянська і наша сучасність″ (″Творчість О. Кобилянської у контексті української та світової літератури″, Ч. І, Літературознавство, Чернівці, 1988);
– ″Республіканська наукова конференція, присвячена Ользі Кобилянській″ (Рад. літературознавство, 1989, №5);
– ″Всеукраїнська, Ользі Кобилянській присвячена″ (Буковина, 1998, 7 жовт.);
– ″Ользі Кобилянській присвячена″ (СіЧ, 1999, №4-5);
– ″Серце, що вмістило Буковину й світ″ (Буковина, 2003, 17 груд.);
– ″Ольга Кобилянська, не розмежована кордонами″ (СіЧ, 2004, №5);
– ″Серце, що вмістило Буковину й світ″ (Українознавство, 2004, №1-2).
Ці речі мали на меті повідомити громадськість, розширити уявлення про письменницю, популяризувати її ім′я. Звісно, не можна обмежитися тільки згаданими працями, адже Мельничук – поет явив нам три власні вірші – зразки кобилянськіани. Причому ці твори написані в різний час – у 1970-ті, 1980-ті та в перше десятиліття XXІ віку, тобто для них характерні різновекторна тематика та своєрідна образність.
Першим був вірш ″Сестри″ (1971), який, до речі друкувався у перекладі Мірчі Лютика молдавською мовою. Поезію можемо назвати образною картинкою-діалогом між ″подніпровською молодою тополею″ – Лесею Українкою та ″смерекою гордою із Карпат″ – [ , с. 141] Ольгою Кобилянською. Виразно проступають символічні аналогії – дерева тополя і смерека; дві жінки-українки; дві частини єдиної України – Право– і Лівобережна. У заголовкові закцентовано на сестринській спорідненості двох приятельок-товаришок-письменниць. Саме не просто дружба, а тісніші, родинніші стосунки пов′язали їх, сплели їх, наче дерева кронами. Важливий кульмінаційний акцент: вітер – уособлення шквалу, глибокозмістовне, яке можна розглядати багатозначно:
Перед вітром лютим не зігнулись,
А звелися непокірно ввись,
Бо, мов рідні сестри, пригорнулись,
Трепетними кронами сплелись [3, с. 141].
Автор очікує інтелектуального читача, який зможе належно оцінити прозору алюзію: ″дві великі жінки, дві вкраїнки на імперських крижаних вітрах″ [3, с. 141].
Другий вірш, датований 1987 роком, під заголовком ″Моїх країв співучі птиці″ об′єднав три славні постаті: Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Ольги Кобилянської, про яких автор пише ″з думою″ – як літописний Боян. Метафорика прозора: ″поезія″ – як ″спів птиць″, Федькович – ″Карпатський Соловій″, Воробкевич ″Жайвір″, а Кобилянська – ″тужлива Горлиця гірська″ [3, с. 146]. Не знехтував поет Б. Мельничук антитезою:
Коли кололи ніч грімниці
І морок чорним круком вивсь,
В моїх краях співучі птиці
Злітали у похмуру вись [3, с. 146].
Причому вона виступає своєрідним обрамленням: перший і п′ятий катрени зв′язані, синтаксично і змістовно об′єднані.
Названі два вірші увійшли до циклу ″Силуети″ у поетичній збірці Богдана Івановича ″На ріках олешківських″ (Київ, Академвидав, 2007). Поза цим ошатним виданням, любовно оформленим професійним художником-графіком Орестом Криворучком є вірш, що на річницю смерті письменниці з′явився 21 березня 2009 року – ″Йдемо до Кобилянської″.
Лейтмотивом його є не лише заклик вшановувати пам′ять, а й свята віра поета – у неперервність великої слави та єдність поколінь:
Йдемо ясної днини християнської,
Йдемо повз тумби схилені й хрести.
До Кобилянської ідем, до Кобилянської,
Куди і внуки наші будуть йти…
А виник цей задум під час уже традиційних – листопадових і березневих відвідувань Ольги Юліанівни на Руському цвинтарі у Чернівцях.
Важливий штрих: нині, коли пишуться ці рядки, на робочому столі інтелектуала, професора й поета, кобилянськознавця Богдана Мельничука лежить верстка нової книги, що готується до друку у видавництві Чернівецького національного університету і буде датована 2014 роком. Її
заголовок – поетичний перифраз з вірша Христі Алчевської ″Найкраща в нації дочка″, а підзаголовок – ″Ольга Кобилянська у світлі художньої літератури″. Вона містить лекції зі спецкурсу з додатком вибраних творів про письменницю трьох жанрів: поетичного, прозового і драматичного.
Зберігаючи інтригу, не будемо розкривати авторових таємниць. Проте наголосимо, що монографія є квінтесенцією багатолітніх досліджень у сфері художньої кобилянськіани, і загалом із кобилянськознавства. Доклпдніше вивчення цих творів є, на думку авторитетного професора, ″важливим чинником глибокого осягнення, а відтак і викладання життя і творчості на уроках у школі, а також у проведенні позакласних заходів з вшанування пам′яті великої краянки″. Найширшою повинна бути й читацька аудиторія книги: не вузько студентська чи викладацька.
Підсумовуючи усе написане констатуємо різноаспектність й багатогранність авторських підходів, його енциклопедичність, всеохопність мислення. На завершення не можу стриматись від цитування по-життєвому мудрої лірики Богдана Івановича Мельничука, мого улюбленого вірша:
Ще не такі погані в мене справи,
Іще не над, а піді мною трави
У сонячнім промінні розкошують,
Іще пташки з весняним днем віншують,
І хоч в ногах і крутить, і ламає,
Але рука перо іще тримає.
(11 червня 2005р.) [3, с. 191].
Тож хай, як Ви любите жартома казати, легко дишеться і добре пишеться Вам, Богдане Івановичу!
Ярослава МЕЛЬНИЧУК
Література
1. Мельничук Богдан. Битва за красу // Ольга Кобилянська: До 100-річчя з дня народження: [зб. статей]. – Вінниця: Кн.-газ. вид-во,1963. – С. 52-64.
2. Мельничук Богдан. Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській, історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення). – К.: Академія, 1996. – 272с.
3. Мельничук Богдан. На ріках олешківських: Поезії. – К.: Академія, 2007. – 208с.
4. Мельничук Богдан. Образ письменниці // Вітчизна. – 1983. – №11. – С. 192-195.
5. Мельничук Богдан. Слова зворушеного серця: Про нові видання письменниці // Рад. Буковина. – 1983. – 25 листоп. – С. 3.
